Мандрівка Теребовлянщиною привела до вказаного села та краєзнавець Микола Ковальчук з громадською активісткою поділились своїми знаннями про історію села, його власників, а також висловили сподівання на відновлення історичної спадщини краю.
Пан Микола розповів: «Прибувши сюди приблизно в 1975 році, я випадково попав на цей цвинтар і мене зацікавила напівзруйнована капличка. Виявилося, що це капличка-гробівець останнього власника с. Підгайчики Юстина-Станіслава Болеста-Козібродського(прим. авт.. – Justyn Stanislaw Bolesta-Koziebrodski, 1822-1855), родина якого тут була включно аж до 1939 року. Тому ще до ІІ світової війни село називалося Підгайчики Юстинові. Архівні документи свідчать, що саму капличку в 1885 році збудувала графиня Козібродська. Зайшовши всередину, я побачив дві труни, одна з них зроблена з матеріалу подібного до алюмінію та була розбита. Мене дуже вразило те, що відокремлена від тіла голова пана Юстина лежала на підлозі, на ній збереглося волосся світлого кольору. На мою думку, напевно тут побували якісь розкрадачі гробниць, які шукали коштовні речі – золоті перстені, ланцюжки, а чи й коронки зубів. Сьогодні я рахую, що кожну померлу людину потрібно ховати в землю, адже земля породила людей та приймає навічно їх назад і непотрібно робити ніяких гробівців, склепів та мавзолеїв. Цей цвинтар і капличка заслуговують більш доброго відношення живих людей, адже це наша історія. І яка б вона не була, все таки вона історія нашого краю та її потрібно шанувати, незалежно чи це польське, чи єврейське, чи українське. Пройшло вже 135 років і, як ми бачимо, люди ще й досі не навчились в повній мір шанувати покійних, минувшину свого краю. Висловлюю надію, що сучасна влада всіх рівнів таки попіклується даним історичним місцем та приведе все в належний стан».
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Доповнила розповідь пана Миколи теребовлянка та громадський активіст Оксана Брездень: «Якщо ми зупинились біля каплички, то слід трішки розповісти і про дане село. Підгайчики розташоване на правому березі річки Серет, в його долині, а навколо здіймаються значні горби, з яких відкриваються чудові краєвиди на поселення. На північ від села по лівій стороні дороги на Теребовлю знаходиться могила, у якій було поховано кілька тисяч полонених, забраних татарами і волохами у 1508 році з Теребовлі та довколишніх сіл. Це перша згадка про дане село в літописах, отже, з того часу, так прийнято рахувати, воно і бере свій початок. В ті давні роки Підгайчики, як і Заслав’є належало родині Козібродських. В центрі села є давня будівля – палац магнатів, збудований сином Юстина – Леопольдом-Юстином-Максиміліаном. В Підгайчиках у 1906 році народився син Леопольда: Леопольд-Джозеф, який і жив в палаці до приходу комуністів у 1939 році. Того ж року він покинув Підгайчики, та через деякий час оселився в Парижі, де і одружився в 1955 році. Ця давня споруда зведена у бароковому стилі, вхід прикрашає портик на величних колонах, фасад та вікна оздоблені ліпниною. Навколо палацу було закладено великий парк площею майже 10 гектарів. Неподалік від палацу ростуть разом шість лип, що символізують єдність роду Козібродських. Дана польська родина була аристократами польської шляхти і володіла значними площами землі, фільварками та іншим. Наприклад, Струсівський спиртзавод також був їхньою власністю..
Капличку, усипальню родини Козібродських, збудовану в барочному стилі, добре видно з дороги на Буданів(якщо їхати з Теребовлі), що в’ється серпантином поміж горбів. Навколо каплички ще й до нині ростуть давні й дуже красиві сосни, посаджені останніми Козібродськими. Один з Козібродських був одружений з племінницею Франца Йосифа(імператор Австро-Угорщини). За розповідями місцевих мешканців, коли Україна здобула Незалежність, то в тих роках у Підгайчики приїздили нащадки Габсбургів і на фронтоні каплички прилаштували два герби – один свій та герб родини Козібродських. З приходом більшовиків капличка була розграбована. Але й до нині вона чомусь знаходиться в дуже занедбаному стані».
Слід зауважити що автор даних рядків в цих місцях буває часто і ще років 2-3 тому спостерігав, що сам давній польський цвинтар було почищено, біля каплички поставлене риштування(його залишки так стоять й до нині, див фото). Місцеві люди казали, що те все робилось за кошти поляків(інформація неточна і ніким не підтверджена). Але зараз все знову заросло і ніхто ніяких реставраційно-відновлюваних робіт так і не розпочав. Тепер всіх цікавить – хто, коли і за які кошти має привести історичну пам’ятку до Божого вигляду?
Віктор Аверкієв, фото автора
