Віктор Морозов: «Коли мене ще у Львові не знали, то через прізвище сприймали насторожено»

15.06.2020 15:13   Джерело: TeNews
Опубліковано : Новини Тернопілля

«Я народився у старовинному Кременці 15 червня 1950 року в родині військового, тож віддали мене навчатися в російську міську школу номер два, — визнає український співак, екс–ВІА«Арніка», екс–ВІА «Смерічка» Левка Дутковського, екс–театр–кабаре «Не журись!», композитор, перекладач Віктор Морозов. — Батьки хотіли, щоб я з малих років займався музикою, тому довелося піти в Кременецьку музичну школу, «на піаніно». За гороскопом належу до Близнюків, що дуже не люблять одноманітності. Тому грати всякі гами для мене було смертельно, мучився страшно. Вистачило на ті муки аж на рік чи два. І тоді почав бунтувати. Мама моя дуже гарно співала, брала участь у виставах Будинку культури, а тато грав на акордеоні. Правда, батьки розлучилися, коли мені було шість років.

Мама наполягала на своєму і перевела мене «на баян», де я знову мучився, так було літ три–чотири. Коли ненька поїхала на рік у відрядження з військовою частиною, де вона працювала, у Німеччину, я залишився з дідом і бабою. Ось тоді й підняв справжню бучу. Кинув те піаніно, той баян і настільки зненавидів музику, що, якби мені тоді хтось сказав, що все одно буду музикантом, то ні за що б не повірив. Був уже в шостому класі, почався перехідний вік. Тоді ходив на математичні і фізичні олімпіади, займався спортом. Усім, аби не музикою.

null

Моєї мами рідний брат Юрій жив у Батумі, знав турецьку мову і працював перекладачем у турецькому консульстві. Щоліта дядько приїжджав у Кременець зі своїм сином Анатолієм. Двоюрідний брат старший від мене на два–три роки, відповідно був ідолом і кумиром. Що не казав, я в усьому слухався. Ось так Анатолій почав мені наспівувати модні західні пісні, особливо, Елвіса Преслі. Вони мене покорили і заполонили. Так брат навернув мене знову до музики.
Мій дідо мав старе німецьке трофейне радіо, на якому він щовечора слухав приглушені передачі «ворожих» станцій «Голосу Америки» і «Свободи». А Толя показав, де можна знайти «Радіо Люксембург», яке цілодобово транслювало популярні західні хіти. З тих пір у мене з дідом точилися постійні суперечки: я хотів слухати музику, а він — політику. Коли почув хіти «Бітлз», «Роллінг Стоунз», у мене засвербіли руки і самому хотілося щось подібне зіграти. Але «Бітлз» на баяні не грали?! Я вперто поліз на горище і знайшов там свою першу стару гітару. Не знав як її строїти, проте вирішив спробувати. Сам до всього дійшов. Коли притискав струни одним пальцем, виходив мажорний акорд. Мені це сподобалося. З іншими акордами були проблеми, не знав куди ті пальці пхати.

null

Відважно почав збирати свою першу шкільну групу, де був Метеля — Ігор Метельський, він невдовзі мав славу бас–гітариста ресторану «Кременець». До нас додалися Віктор Живолунов і Валентин Осипов. Такою була наша четвірка, де я був солістом. Усіх своїх хлопців навчив одним пальцем притискати струни, щоби вийшов мажорний акорд. А по «Радіо Люксембург» почув пісню, яка нам підходила. Мала три акорди і всі — мажорні! Ми робили репетиції та вивчили нашу першу пісню. Я пішов до директорки школи і сповістив про зроблене. Та втішилася, адже наступного тижня мав відбутися шкільний вечір. Чи то до річниці таваріща Лєніна, чи народження комсомолу. Той день настав. Директорка нас оголосила і сіла в перший ряд разом з учителями. Усі зосереджено чекали, що ми заспіваємо щось на зразок «І Лєнін такой маладой і юний актябрь впєрєді». А ми злабали західний хіт! Що коїлося!!! Директорка і вчителі посиніли, почервоніли, почорніли, побуряковіли. Опустили голови… Зате позаду почутим неймовірно втішилися старші школярі, особливо, що вселяло надії, — школярки! Їм сподобалося! А це було нашою перемогою!!!

Ось тоді сповна зрозумів, що буду музикантом.

null

Перший концерт пройшов під акустичні гітари, тож нам захотілося мати електричні. З дерева, з дошки вирізали каркас, а з міських телефонних будок виривали нутрощі й робили з них звукознімачі. У Кременці телефони–автомати на той час були розкорочені й тепер мушу зізнатися, що робив ці збитки і я також.

Наступний мій дебют був з лабухами ресторану «Кременець» на танцях у районному Будинку культури, який пов’язаний з гітаристом Льонею Чернявським на прізвисько Горбатий, оскільки мав таку ваду. Грав з нами і Богдан Матійчук, рідний брат Ігоря Матійчука, шваґра Василя Жданкіна. А я якраз вивчив ще один західний хіт. Підійшов до Льоні й запитав, чи йому знайома така пісня. «Без проблем!» — відповів Горбатий. І справді так було. Коли почали вступ, я зрозумів, що не домовився в якій тональності мають грати. Вони робили все правильно, оригінально, а в мене у вокалі вдалася якась абракадабра, замість класного року. Я «облажався». Перший виступ у Будинку культури вийшов провальним, з мене глузували дівчата. Хто з нас не помиляється…
Хоча ніколи не грав у кременецьких ресторанах чи тернопільських, проте лабухи вчили і навчили мене азам. Заставили повірити в себе, в свої сили. Я навчався і у львівських лабухів, усі вони були першокласними і мали заслужені найвищі категорії. А який репертуар знали і грали все! І вже, відразу».

Михайло Маслій


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews