Тут автор висловлює своє власне відношення до сучасної рідної мови. Читачі можуть погоджуватися з цим, або й ні. Даний матеріал зовсім і ні в якій мірі не претендує на науковість.
Я понад усе люблю свою рідну мову, просто захоплюся нею! І це не дивно, адже подібної не існує більше в цілому світі. Всі мови світу, без всіляких виключень, несуть здавна українські слова в більшій чи меншій кількості. Напевно так є тому, що все таки прадавні українці були першою цивілізацією на планеті та розселились по всьому світі й дали початок багатьом народам та мовам. Це підтверджують частково і Веди, а також генетичні дослідження вчених, лінгвістика і т.д. Не будемо комусь доказувати, що ми «білі», краще самі взнаємо все про себе та свою журавлину мову. Бо вона ж ТАКА, ТАКА…, та найкраща, наймилозвучніша посеред всіх інших. Її можна, як твердили наші предки, мастити замість масла на хліб. Тут хотілося б додати від себе ще – а зверху масла ще й медом, сметаною, варенням з аґрусу і всю ту смакоту полляти пташиним молоком. Я бачу, ні, відчуваю в рідній мові мільйони відтінків двох кольорів – жовтого та блакитного і ні в якому разі – сірого. А ще – червоного та чорного, і ніколи – сірого. Цими кольорами малювали, вишивали трипільці – одна із гілок прадавніх українців. Цими кольорами вони й говорили та співали, водили танки, прикрашали голови та одяг.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Все ж яка наша мова й багата, та мимоволі деколи хочеться її збагатити чимось новим, відшукати неповторний і колоритний, часто жартівливий, відтінок. І це не говорить, що автор «коверкає» рідну мову, зовсім навпаки, хоч йому деякі філологи й роблять зауваження щодо чистоти лексикону. Нині чи не щороку вносяться якісь правки в граматику, вимову української мови. Можливо це й потрібно, але тоді мова стає якоюсь обмеженою, скутою кайданами нових правил. Та автора цікавлять чомусь якраз не загально прийняті ті правила, а протилежність їм – виключення. Слід нагадати для прикладу, що наші Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Григорій Квітка-Основ’яненко, Іван Котляревський, Михайло Коцюбинський, Пантелеймон Куліш, Іван Нечуй-Левицький, Остап Вишня, Панас Мирний та багато інших використовували народну мову, з багатьма вкрапленнями діалектів, тобто, просту і «неправильну» мову з точки зору сучасності. До речі, візьмемо мову сучасних українських фільмів різних за сюжетами, де присутня чисто літературна мова. Ви можете дивитись такі фільми? Натомість в деяких художніх фільмах чи серіалах присутня мова того регіону України, де розвиваються події. Оце вже зовсім інша річ, такі фільми чомусь дивишся, дивишся і вони дуже швидко закінчуються в наших відчуттях, хоч за часом це триває 1-3 години.
Автор не виступає проти сучасної літературної української мови, ні, її повинен добре знати кожен українець і користуватись нею офіційно. Але ж в художніх книжках, в газетних статтях, інших публікаціях, на думку автора, слід все таки давати таку мову людям, якою вони користуються в побуті, поміж себе кожного дня. Якраз це підвищить читабельність всього і всюди, завжди.
Також необхідно нині нагадати, що, наприклад, поняття «діалектична мова» досить не конкретне, немає в ньому повного переліку слів того чи іншого макро чи міні регіону України. Бо чому? Бо хочемо ми чи інші нарди світу, а таки кожна мова мимоволі «засмічується» іншомовними словами й чіткого розмежування неможливо здійснити. А ще ж існують маловживані слова, повністю забуті, тобто зниклі, які час від часу випірнають у деяких авторів на поверхню й широкому загалу здаються неправильними, чужими. Це такі слова, як старослов’янські в першу чергу, а чи й доісторичні. Нині, знову ж таки – наприклад, мало хто використовує в мові такі слова: мо – може, почислити – порахувати, айя- так чи ні – в залежності від ситуації, збитошний – неслухняний, варги – губи, ланіти – щоки, коби не так(може означити відповідно ситуації чи так, чи ні), додаток сі-, ся- до деяких дієслів, закінчення -ов, -м та ще тисячі подібних. Зрозуміло під час навчання в школах у вузах та інших закладах вчать лише літературної мови й вище вказане рахується недоліком. Та все таки душа кожного українця прагне вимовляти так, як хочеться, а не так як необхідно.
20 цікавих фактів про українську мову, які слід знати
1. В українській мові існує три форми майбутнього часу! Проста, складна і складена. Майбутній час першої особи однини недоконаного виду в українській має іншу форму без префікса: знатиму, говоритиму, робитиму і т.д.
2. У 448 р. н.е. візантійський історик Пріск Панікійський, перебуваючи у таборі гунського володаря Аттіли, (на території сучасної України), того самого Аттіли, який розгромив Римську імперію, записав слова “мед” і “страва”.
3. У 1918—1920 роках українська мова була офіційною мовою Кубанської Народної Республіки.
4. Українська дуже тісно пов’язана зі старослов’янською — спільною мовою предків всіх сучасних слов’ян, так само як санскрит, є мовою, найближчою до спільної мови перших індоєвропейців (арійців). До речі, в українській мові є багато слів, які майже ідентичні словам у санскриті: “повітря”, “кохати”, “кінь”, “дерево”, “вогонь”.
5. Вчений В.Кобилюх довів, що українська мова сформувалася в Х-IV тисячоліттях до нашої ери. Тому походження найважливіших українських слів слід шукати саме в санскриті, а не в російській, німецькій, турецькій, грецькій та інших мовах, які виникли значно пізніше.
7. Особливістю української мови є те, що вона багата на зменшувальні форми. Зменшувально-пестливу форму має, як не дивно, навіть слово “вороги” – “вороженьки”.
8. Найбільш уживаною літерою в українській абетці є літера “п”; на цю літеру також починається найбільша кількість слів. Літера “ф” – найменш уживана. Слова, які починаються з цієї літери, в переважній більшості випадків, прийшли в українську мову з інших мов.
9. Найдовшим словом в українській мові є слово “дихлордифенілтрихлорметилметан” (назва хімікату, що використовується для боротьби зі шкідниками). Це слово містить у собі аж 30-ть літер!
10. Іменник у нашій мові має 7 відмінків (один з них – кличний). Це вирізняє українську мову серед східнослов’янських. Сьомий, кличний, існує також в граматиках латині, грецької та (опціонально) в санскритській граматиці (як опціональний восьмий відмінок).
11. В українській мові дві букви «г». В українському алфавіті існує два варіанти букви «г». Знак, відповідний російській букві Гг, означає «південноруське хе». Знак у вигляді літери Ґґ означає «звичайне російське ге» (зустрічається виключно в запозичених словах). Букву Ґґ почали масово використовувати тільки в дев’яності роки.
12. Назви всіх дитинчат тварин в українській мові відносяться до середнього роду.
13. Починаючи з вісімнадцятого і до дев’ятнадцятого століття в українській мові використовувалося до п’ятдесяти різних систем письма (але не письменностей). Тому за кількістю орфографії (але не письменностей), українська мова перевершує найскладнішу – монгольську.
14. В кінці шістнадцятого — на початку дев’ятнадцятого століть в Україні використовувалася особлива система письма («козацький скоропис», укр.), де креслення-написання деяких букв відрізнялися від прийнятих у кирилиці.
15. За межами Європи українська мова має напівофіційний статус в США (округ Кук штату Іллінойс). Відомо, що округ Кук в штаті Іллінойс – це 16-й з найбільших у світі урядів місцевого самоврядування. В цьому окрузі проживає близько 5,5 мільйонів населення, до складу округу входить місто Чикаго разом з передмістями. Українська мова була обрана як одна з найбільш вживаних мов у даному районі.
16. В українській мові й донині збереглися назви місяців з давньослов’янського календаря — сiчень (час вирубки лісу), лютий (люті морози), березень (тут існує кілька тлумачень: починає цвісти береза; брали березовий сік ; палили березу на вугілля), квітень (початок цвітіння берези), травень (зеленіє трава), червень (червоніють вишні), липень (початок цвітіння липи), серпень (від слова «серп» , що вказує на час жнив), вересень (цвітіння вересу), жовтень (жовтіє листя), листопад (опадає листя з дерев), грудень (від слова «груда» — мерзла колія на дорозі).
17. Відповідно до видання «Короткий словник синонімів української мови», в якому розроблено 4279 синонімічних рядів, найбільшу кількість синонімів має слово «бити» — 45 синонімів.
18. Сучасна українська мова налічує, згідно словнику Національної Академії Наук України, близько 256 тисяч слів і включена до списку мов, які успішно розвиваються в даний час.
19. Офіційно вважається, що після видання «Енеїди» Івана Котляревського, українська мова була прирівняна до літературної мови. Івана Котляревського по праву вважають основоположником нової української мови.
20. Дослідники довели, що чимало вживаних сьогодні українських слів та мовних коренів були поширені ще у часи трипільської культури, про що свідчать топографічні назви, народні пісні сонцепоклонницьких часів та значний слід у древньо-індійській мові — ведичному санскриті, джерела якого дійшли до нас з давнини у 5 тисяч років.
Віктор Аверкієв
