Цього дня – 21 травня 2020 року люди по всій Україні проводять своє своєрідне свято, притаманне лише їм, українцям, адже кажуть, що у вишивку наші предки заклали код нації. Працівники Теребовлянської центральної районної бібліотеки(ТЦРБ) вирішили провести це свято оригінальним способом – на своєму подвір’ї з дотриманням усіх умов карантину.
Не будемо описувати історію вишиванок, це прерогатива вчених, згадаємо лише із Вікіпедії кому належить ініціатива виведення свята вишиванки на світовий рівень: «Всесвітній день вишиванки — міжнародне свято, яке покликане зберегти споконвічні народні традиції створення та носіння етнічного вишитого українського одягу. Дата проведення — щороку в третій четвер травня (будній день)Ідею акції «Всесвітній день вишиванки» у 2006 році запропонувала студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. А поштовхом до реалізації ідеї та святкування стала вишиванка Ігоря Житарюка, яку він регулярно одягав на пари, як і чимало інших студентів. Леся запропонувала одногрупникам та студентам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки. Спочатку вишиванки одягнули кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету. Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього почала долучатися українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України».
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Працівники Теребовлянської ЦРБ, де директоршою Людмила Крючініна, Надія Хома, Софія Стрілецька, Марія Бучинська та Ольга Гумницька на невеликій площі перед своїм закладом, де, до речі, є і пам’ятник Івану Франку(йому також дістався вишитий рушник), розмістили рухомий куточок з вишиванок різних стилів, вподобань та майстрів. Також внесли й свої вишиванки – чи вишиті своїми руками, чи руками мам, бабусь, родичів. На чільному місці красувався столик з літературою про вишиванки, а зі всіх боків – живі квіти, квіти, квіти. З гучномовця лунали бадьорі пісні про вишиванки й рідкі перехожі мимоволі зупинялися, підходили, розглядали представлену красу. Особливо цікавились вишиваними роботами діти, які попали на це свято випадково з батьками, вони тут зупинялись та з великою охотою фотографувались. Також фотографувались й окремі мешканці міста, а декому з них самовільно в такт музик злегка викручувались танцювальні органи. За тим всім усміхнено споглядав Франко в рушниках із свого п’єдесталу. Через місто їхало багато іноземних машин, вантажного далекобійного транспорту. Так от, ті великогабаритні американські та європейські авто призупинялись та видавали звуки своїх клаксонів в честь підтримки теребовлянців. І дивно звучали ті заморські «фі-фі-фа-фа» посеред мелодійних та чаруючих звуків пісень про вишиванку, але всім було досить приємно.
Хоч випадкових відвідувачів було мало через карантин, але ті, які підходили, були переважно у вишиванках, одна дівчина навіть в українському чіпці з кольоровими стрічками. Погода цієї травневої днини теплом не дуже радувала. Ото, коли вигулькне сонечко із-за хмар та й освітить своїм теплим поглядом українську вишиту красу, то аж очі самі по собі мружились й хотілося весь світ одягнути у ті червоні, чорні та різнобарвні хрестики. Та ось хмара заховала світило, хто був, той рефлекторно піднімав голову до неба. Один старший чоловік помахав пальцем до небес та промовив чи то жартівливо, а чи то була одна із українських приказок: «Ой, пальцем дірку в небі не затулиш!» І пішов собі. Йому в слід хотілося гукнути: «Пальцем, чоловіче, може і не затулиш ту діру, а вишиванкою можна і навіть ціле небо! Від того воно стало б ой яким кращим!» Недарма наші предки здавна зображали небо і ниву суцільно вишитими вишивкою українців з різних регіонів країни.
До всього – теребовлянські волонтери не забули і про пам’ятник Героям Небесної Сотні, йому також на короткий час подарували вишитий рушник. Напевно те приємно було спостерігати нашим Героям із Небес. А перехожі зупинялись при цьому й говорили: «Дай Боже вам, добрі люди, здоров’я, а нашим Героям вічного Блаженства! Слава Україні! Героям слава!»
В кінці ще хотілося промовити до вишиванки: «Дозволь, мила, відпочити трішки змученому мандрівнику в затінку твоєї Краси!»
Більше фото про вишиванки можна переглянути ТУТ.
Віктор Аверкієв, фото автора
