Колись ще Тургенєв писав, що робити добро за наказом – це не добро. Не можна не погодитись. Часи випробувань не дають розслабитись нашій державі ні на мить. Для когось життя почало новий та інший відлік часу після Чорнобиля, в когось – після Майдану, в когось – після початку російсько-української війни на сході, в когось – після збиття іранцями українського пасажирського літака, і у кожного з нас – після пандемії…
Нещодавно у Настасівській спільноті «Церква Вознесіння» (вайбер) з’явився сповідальний запис Ірини Березюк, яка працює медсестрою в інфекційному відділенні «першої» лікарні. Ось про що написала пані Ірина (цитую): «Не можу не поділитися з труднощами доїзду медиків до роботи і з роботи. Але сьогодні до сліз вразило чуйне ставлення жителя Тернополя, учителя інформатики (ЗОШ №14), який відгукнувся у групі «Підвези медика» – довезти мене з міста до Настасова. Крім мене в машині ще їхала медсестра з реанімації, яка проживає в сусідньому Теребовлянському районі у Дарахові. І все це для нас було БЕЗКОШТОВНО». Згадується 2014-й рік… Коли на плечах волонтерів трималася передова на фронті… Я дуже дякую водію Андрію за його людяність і розуміння ситуації в нашій країні. Але він не один такий. Треба щиро дякувати таким людям і молитися за їхнє здоров’я, за всіх, хто чим може допомагає медпрацівникам у такий важкий час. Бережіть себе і своїх рідних». Я ж у свою чергу дякую настасівчанину Ігорю Миколіву, який розповів мені про цю спільноту.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
