На вершині минулого тижня (у неділю) парафіяни Великогаївської церкви Пресвятого Серця Христового після ранкової Літургії урочисто привітали зі славним 70-річним ювілеєм свого пароха отця Володимира Хому. Від імені Блаженнішого Святослава Шевчука Грамоту з цієї нагоди вручив доктор літургійних наук отець- мітрат Андрій Іван Говера.
Не можу не процитувати її теплий і щирий зміст, наповнений батьківською духовною опікою, мудрістю і настановою: «У цей святковий день дякуємо Господеві за дар Вашого життя та за всі дари, якими Він так рясно Вас наділив і які Ви щедро примножили впродовж свого жертовного священичого служіння Богові та Церкві, про котре можемо сказати словами ап. Павла: «Умію я бути в упокоренні, умію бути й в достатку. Я все можу в Тім, хто мене підкріплює, – в Ісусі Христі (Флп. 4, 12). Своїм життям і служінням Ви заслужили собі добру славу та сердечну вдячність від безлічі людей, яким служите, як пастир Христової Церкви. Бажаємо, щоб Всевишній благословив Вас своїми щедрими дарами, посилав Вам мудрість в священичому служінні. Будьте й надалі добрим охоронцем і учителем віри, ревним Благовісником слова Христового Євангелія і тим, хто жертовно служить своєму ближньому. Нехай благодать Святого Духа супроводжує Вас та допомагає Вам виконувати Божу волю. Поручаю Вас заступництву Пресвятої Богородиці. Нехай Вона покриває Вас своїм покровом та буде Вашою молільницею і помічницею в усіх потребах. Многії і благії літа! Благословення Господнє на Вас!».
Перегляньте також:
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
- На Тернопільщині переселенці можуть отримати грантові кошти на відкриття власної справи
Великі Гаї – одне з найбільших сіл області. Нещодавно церква Пресвятого Серця Христового відзначила своє сторіччя. Довгі роки її діяльність була заборонена комуністичним режимом, а храм був перетворений на приміщення для зберігання декорацій тернопільського драмтеатру. Перша свята Літургія відбулася на Різдво 7 січня 1989 року, тоді ж і започаткував свою діяльність сільський хор. Роботи у пароха Володимира вистачає: як духовної так і світської. Кілька років тому поруч з храмом «виросла» невеличка ошатна капличка. Всередині каплиці фігура Божої Матері з немовлям на руках. Її збудували на честь блаженного священномученика Якима Сеньківського, уродженця села, якого закатували енкаведисти. А ще є чудове озерце, місточок і дзюркотливий фонтан із джерельною водицею. Теплої гожої днини тут можна бачити молодих матусь із дітками, які обожнюють бавитися саме в цьому куточку церковного подвір’я. І мало хто знає, що ідея з фонтаном належить отцю Володимиру.
Хочемо того чи ні, але у житті кожного з нас чергуються як радісні так і сумні хвилини, часто у його неспокійний плин вкрадається занепокоєння, пригніченість, хвилювання. Мабуть через те, що не вміємо повністю віддавати себе у руки Творця. Тому щоденний напружений ритм життя виснажує. І як добре, що поряд є рідна церква, куди можна будь-коли піти, аби розрадити душу і серце, наповнити їх спокоєм, гармонією і благодатним світлом Божественних церковних Літургій, висповідатись, причаститись. Я часто міркую над тим, яка нелегка священича стезя. Адже в один день можна бути причетним до двох великих таємниць: життя (здійснювати обряд хрещення новонародженого дитяти) і смерті (проводити чин похорону)…
Того недільного ранку отця Володимира вітали односельці, вітав очільник громади Олег Кохман. Сил Вам і мужності, отче Володимиру. Бо в нелегкі часи живемо, в часи неспокою, хаосу, почасти – зневіри. Провадьте й надалі нас дорогою Віри, Надії, Любові.
Фото: Петро Гузьо
