Зоряна Замкова

Зоряна Замкова

журналіст, письменниця

«То я, Іванко. То я…»: В жінки аж сльози виступили чи то від несподіваної зустрічі

12.02.2020 12:43   Джерело: TeNews
Автор : Зоряна Замкова

- Йой, Марійко, то ж ти? То ж ти – Собчишина Марійка, та, що з верхньої вулиці? Ти така пані! Така гарна, така молода…

- То я, Іванко. То я… Впізнала тебе.

В Іванки аж сльози виступили чи то від несподіваної зустрічі, чи то від того, що Марійка, та нещасна Марійка з вічними клунками та сапою, тепер така респектабельна дама, приміряє в цій дорогущій крамниці модернові туфлі. Аж світиться якимось внутрішнім щастям. Така доглянута. Видно, із салонів краси не виходить… А вона, Іванка, тут в магазині миє та прибирає.

Обнялися, наче рідні. Перекинулися спогадами про колишні роки. Доля обох закинула в Америку, тільки одній вділила роль коханої дружини американського багатія, а інша сама поїхала заробляти на недобудовану хату.

Іванка наче уздріла перед собою ту картину . Кілька десятків років тому в колгоспи, які давали собі раду, приїздили різні делегації обмінюватися досвідом. Бували і закордонні. І в їх селянську спілку добралися фермери з Америки, яких обласне начальство возило полями, демонструючи наші врожаї. У той час жінки буряківничої ланки йшли з поля гуртом. Втомлені, брудні, із сапами, які несли, як прапори перемоги над бур’янами на своїх опущених від тяжкої праці плечах. Коло них проїжджало авто з іноземними гостями. І один виціпився на жінок, попосив зупинитися. І тільки хотів щось запитати, як Марійка задерикувато взялася в боки:

- Чого дивитеся? Думаєте, якби мене відправити у ті ваші салони краси – та зачесати, намастити кремами, напахнити, вдягнути у плаття від дизайнерів – чи б не виглядала я, як оті ваші американські каталожні дами?

Йому швиденько переклали Марійчин крик душі. Американець тільки рота відкрив, бо не сподівався такої емоційної атаки. А Марійка крутнулася – і пішла дорогою, здіймаючи пилюку стоптаними туфлями.

- Як не розважилася головою, до чогось іншого не важся, – гукнув їй вслід голова колгоспу, який і сам задивлявся на Марійчину вроду.

Але американцю ця жінка запала у серце.

Як у ті часи він оформляв їй документи на виїзд – ніхто не знав. Але гроші і тоді, і тепер здатні змінювати життя світу, а не те що долю тендітної Марійки. Так жінка опинилася за океаном і після того, пойойкавши і перемивши кількадесят раз всю ту історію, односельці забули за неї.

Крутилася на язиці вона тоді, коли з Америки пересилали Марійчиній сусідці гроші, аби та доглядала за могилками. Так дізнавалися, що жива, має якусь копійку, бо інакше б не передавала. І на тому крапка.

А тут Іванці доля підкинула шанс поїхати до Америки – трохи заробити на хату. Бо ніяк з тими сільськими заробітками не давали собі ради. Пробувала Іванка різних робіт тут, на краю світу, вперше побачивши темношкірих та китайців зблизька. І шите, і порене вивчила, бо не так просто давалася та копійка, чи то пак доляр. І коли її взяли прибирати в респектабельний салон-магазин – не тямилася з радощів, вишкрібала, пуцувала, годилася з усім, підспівувала і підтакувала хазяям, приставала на все, що вони доручали і вимагали – аби тільки залишитися тут, у цих фешенебельних покоях.

І тут вона побачила Марійку.

Собчишину Марійку, злидню, яка ще молодою поховала батьків і сама пхала свою біду попереду. Марійку, яка за стільки років не те, що не пропала в тій Америці, а стала справжньою леді. Доглянутою, вишуканою, з фірмовою американською усмішкою.

Іванка, обнявшись з Марійкою вирішила, що не упустить свого шансу. «Кумова хата горіла, а моя тітка руки нагріла — от ми і родичі», - згадала бабину приповідку. Не була б вона Бойковою Іванкою, коли б з Марійкою не заприязнитися…

- На що й голова, коли розум! – наскільки могла Іванка приязно розпливалася в усмішці. – Що то значить мудра жінка! Бачу, живеш, як в Бога за дверима…

Вона б і не дихала, якби знала, що то допоможе привернути Марійчине серце, аби те тенькнуло спогадами.

Та Марійка не любила пригадувати важкі роки колгоспних буднів, втрати найрідніших та пересуди сільських бабів, які часто світили очима поза плечима. Їй навіть не було цікаво, хто там, за океаном помер, а в кого народилися діти. Які тепер порядки і усілякі інші пікантні історії, якими повне кожне село. Пам‘ятала й Іванчині кпини та плітки, коли на неї почав заглядатися голова колгоспу і ради на те не було… Вона пройшла важливу школу і галицької, і американської сердечності, тому сказала просто:

- Рада зустрічі. Бувай, Іванко. Якби хто питав, то скажеш, що бачила Собчишину Попелюшку…

Зоряна Замкова


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews  



Загрузка...