Хвороба, яка безжальна до віку, соціального статусу та статі. Рак – захворювання, яке щороку діагностують у тисяч українців. Саме тому у рамках ініціативи благодійного фонду «Великі серця» у Тернополі вперше пройде безкоштовна онкошкола. Однією зі спікерок школи стане психолог та голова ГО «Амазонки Тернопілля» Марина Орап. Жінка не зі слів знає, що таке рак і що треба знати кожному про це захворювання.
1. Марина, Ви очолюєте ГО «Амазонки Тернопілля». Наскільки я розумію, ця організація об’єднує жінок, які побороли онкологію свого часу?
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Чому сучасні діти не вміють вчитися, не вміють чекати і насилу переносять нудьгу
Саме так. Об’єднались жінки, які подолали хворобу, і, так само як і я, після одужання мали потребу допомогти іншим усвідомити, що рак виліковний, надати моральну підтримку, розрадити і допомогти. Я дуже щаслива, що знайшла однодумців, щирих, сильних духом жінок з великим серцем. За невеликий термін нашого існування як громадська організація ми зробили багато заходів. Але найголовнішим досягненням і вважаю те, що ми щотижня відвідуємо жінок у онкодиспансері і це уже стало доброю традицією. Нас знають, чекають, і зізнаються, що саме такий позитивний приклад додає сили на одужання.
2. Ви – фаховий психолог. Наскільки складно вам було в боротьбі з раком? Чи вдавалося керуватися тими правилами, які психологи радять людям в складних життєвих обставинах? Чи все-таки, все залежить від психоемоційного стану конкретної людини?
Так, все залежить від психоемоційного стану людини, а психоемоційний стан людини залежить від її потреб, установок, бажань, ставлень . І переваги психологів в тому, що вони вміють всім цим усвідомлено, і цілеспрямовано керувати. Тому так – те, що я професійний психолог значно допомогло мені у боротьбі з раком. І так, я керувалась тими правилами, які радять психологи, і я іншим людям. Тепер я намагаюсь допомогти людям побороти страх, паніку, апатію та інші негативні психологічні стани, пов’язані із ситуацією хвороби.
3. Як діяти у випадку діагностування раку хворому, його родичам та близьким? Як підтримувати здорову та адекватну психологічну обстановку?
Це дуже важливе питання. І тому, в першу чергу, я скажу чого категорично НЕ варто робити родичам онкологічного хворого: не варто (не можна) його «ховати» завчасно. Найстрашніше, як розповідають онкохворі – це коли твої родичі починають над тобою плакати як над померлим, віднімаючи у тебе останні надії на те, що ця хвороба виліковна. Але не треба впадати і у інші крайнощі – заперечувати хворобу, вживаючи дуже «дієвий» вислів: «Все буде добре». Найкращий спосіб – адекватно сприймати хворобу, даючи хворому впевненість, що ви будете поруч у складні хвилини, що ви здолаєте все разом. «Буде важко, але ми все витримаємо і одужаємо»!!!
4. Які питання та теми є табуйованими? Чи не повинно бути табу в питанні лікування онкологічних захворювань?
Це дуже складне морально-етичне питання – чи варто онкологічному хворому знати свій діагноз, і чи повною мірою говорити невтішний безнадійний прогноз? Відповіді неоднозначні і дуже різняться у різних індивідуальних ситуаціях. Як психолог, я вважаю, пацієнт має право знати свій діагноз у повному обсязі, знати прогнози.
Можна розглянути це питання і з іншої сторони. Дуже часто онкологічні хворі дуже, просто страшенно бояться, що їхні сусіди, колеги, знайомі дізнаються, що у них рак. Це питання українського менталітету, люди чомусь соромляться хвороби, побоюючись глузувань (так, так), і навіть зловтіхи. Це питання загалом толерантності українського суспільства, підвищення рівня його добросердечного ставлення до інвалідів і людей з важкими захворюваннями.
5. Онкошкола. На Вашу думку, чи потрібно підвищувати рівень обізнаності громадян щодо хвороби «номер два» (після серцево-судинних) у світі? Як говорити про рак з школярами та студентами?
На моє глибоке переконання, просто необхідно підвищувати рівень обізнаності людей. І загалом, нагальне питання – підвищення уваги до власного здоров’я як до комплексного феномену. Наші люди, на жаль, не навчені систематично піклуватись про своє фізичне, психічне і духовне здоров’я, а воліють діяти за принципом «Поки грім не гримне, вуйко не перехреститься». Тому, вчити молодь постійно проходити профілактичні огляди у лікаря, турбуватись про усі сторони свого здоров’я- вкрай важливо!
6. Ваші поради як зберегти спокій та холоднокровність у випадку діагностування онкології. Ми знаємо, що «рак – це не вирок». Як налаштуватися психологічно на тривалу виснажливу боротьбу за життя?
Ну от відразу – «тривала виснажлива боротьба»…. Ну, не така й тривала, курс хіміотерапії разом з операцією зайняв у мене 6 місяців, які я розглядала як можливість перепочити від щоденних справ. Звісно, це вимушений перепочинок, та й не надто приємний, але вся справа – у нашому до цього ставленні! Що робити у період лікування? Мріяти, фантазувати, планувати!!! Думати про те, що ви будете робити після одужання. Як ви зміните своє життя. що нового привнесете в нього. Що усунете із життя. Тобто – сприймайте хворобу як привід для «ревізії» свого життя, як час подумати над тим, що я маю і що насправді мені потрібно. І тоді одужання покращить якість вашого життя!
Стартує онкошкола 10 лютого, о 12.45 в Педагогічному університеті. Стати учасником та дізнатися більше про рак – можуть всі охочі.
