6 лютого 2020 року в Теребовлянській центральній районній бібліотеці відбулася презентація картин художника Михайла Наума під назвою «Моя любов і пристрасть». Творчість його особлива тим, що в ній переважають картини про природу та рідний край, а в загальному ним написано за все життя більше 1000 полотен, на заході ж він виставив лише малу частку своїх скарбів – 37 картин.
«Чому, пане Михайло, у вашій творчості переважає природа?» – На самому початку запитала художника ведуча зустрічі, бібліотекар Надія Хома, а потім запропонувала йому трішки розповісти про себе.
Перегляньте також:
- Офісне приміщення на приватизаційному аукціоні виставляють у Гусятині
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
Михайло Наум відповів так: «Та тому, що я з дитинства люблю свій рідний край, а природа – то мої любов і пристрасть. Як ви правильно підмітили, я пишу більше пейзажі природи, в тому числі й краєвиди нашого міста, його околиць. Найбільше мені подобаються пори року осінь та зима, тому, як ви бачите, й переважає на моїх картинах така палітра. А пишу я з дитинства, приблизно з 12 років, але на жаль вже не пам’ятаю яку картину і про що написав вперше. Крім природи в моїх закромах є і портрети близьких мені людей, відомих теребовлянців, а також натюрморти, картини на релігійну тему, ікони. Якраз зараз працюю над однією іконою та краєвидом нашої річки Гнізни влітку. Все моє життя так чи інакше пов’язане з художньою творчістю. Працював в різні часи художником-архітектором в міській раді, декоратором в Райсте, художником на ялинковій фабриці, художником-реставратором в інших місцях та т.п. Тепер маю майстерню дома, там і працюю, але ця праця переважно не задля матеріального, а більше для духовного».
Далі пані Надія ознайомила присутніх з основними віхами біографії майстра пера, відмітила, що в нього було нелегке дитинство, пройшов він інтернат, траплялись й інші труднощі, але все таки він здобув дві вищі освіти за фахами архітектор та фінансист, а потім сказала: «Його життя – це мистецький труд. Його талант, його художні полотна – це віддзеркалення прекрасного, що пропонує нам сам Всесвіт. Його творчість викликає подив і захоплення, гордість за наш рідний край. Кожен, хто хоч раз бачив полотна пана Михайла, захоплюється ними, а в душі шириться почуття гордості за свого земляка».
Перша виставка художника відбулася далекого 1977 року, потім він виставляв свої полотна в Теребовлі декілька разів і в Тернополі.
Слід відмітити, що зустріч з художником відбувалася в дуже теплій обстановці, можна мовити – в родинній(можливо він сам такого й не очікував), адже прийшло багато його друзів, знайомих, соратників по пензлю, а також відомі земляки й заслужені діячі в інших видах творчості, завітали й студенти та викладачі Теребовлянського коледжу культури та мистецтв, інші небайдужі люди. Так, що читальний зал бібліотеки був повністю заповнений й лише стіни його тремтіли від бурхливих оплесків та вигуків «браво». Пану Михайлу дарували пісні та мелодії, вірші, ну, а теплих і палких слів – безліч, цілий океан.
Так, найпершою пісенно привітала художника викладач коледжу Уляна Перхалюк під акомпанування викладача коледжу Оксани Яременюк. Пізніше студентки хорового відділу коледжу Ірина Баран та Галина Мельничук виконали пісню «А я бажаю вам добра» на слова та музику Наталії Май; Ігор Пісяк, баяніст та студент коледжу з відділу народно-пісенне мистецтво, віртуозно зіграв на своєму інструменті; студентка-красунька коледжу по спеціалізації духові інструменти Валентина Савка майстерно зіграла на… саксафоні, що дуже вразило не лише художника, а й всіх присутніх.
Пані Надія запитала художника: «А хто ваші друзі? Назвіть їх будь-ласка». Той відповів: «Та ось же вони – в перших рядах сидить Іван Громик, заслужений працівник культури України, поряд нього – Василь Сорока, також заслужений працівник культури України, Микола Шевчук – заслужений художник України, Ярослав Габура, художник із с. Долина, поетеса та композитор, авторка власних пісень Леся Розвадовська, а ще…, та чого там – тут всі присутні мої друзі».
Під час всієї зустрічі на світловому табло, завдяки працівниці бібліотеки Софії Стрілецькій, демонструвались світлини пана Михайла, його картини, а згодом і відео-фрагменти з Тернопільського художнього музею, де художник в 2017 році проводив свою персональну виставку.
До речі, онук пана Михайла, за його словами, напевно піде по стопах дідуся й поступить в Теребовлянський коледж культури та мистецтв.
І тут посипались вітання, й кожен, хто підходив до пана Михайла, окрім щирих слів, ще обіймав його, ну, а жінки, зрозуміло, й цілували дружньо. Так, зокрема, вітали пана Михайла Йосип Кацан, голова районної «Просвіти», викладач коледжу відділу декоративно-прикладного мистецтва, художник, скульптор Олег Котик, Олена Ткачук – викладач коледжу, керівник вище згаданого відділу та інші. Процитуємо декількох із друзів пана Михайла.
Микола Шевчук: «Рівень кожної творчої людини вимірюється, на мою думку, перш за все тим добром, тією працею, любов’ю, які в роботу були вкладені. І не важливого які звання носить митець, хай навіть і найвищі, всесвітньо признані, важливо як і скільки він вкладає душі у свої вироби. Наш Михайло з року в рік відточує свою майстерність й нині в його картинах можна прочитати набагато більше, глибше, змістовніше, вони милують око кожної людини. Щастя та успіхів в подальшій роботі!»
Леон Городиський – поет, історик та краєзнавець, сусід пана Михайла, привітавши його, зачитав свій вірш, який колись подарував художникові в день його ювілею та з нагоди відкриття персональної виставки в Тернополі:
«Цей чоловік зазнав всього на страдницім путі.
Була любов як повінь, як весна.
Як зорі, що світили у житті,
Як полум’яна неземна краса.
Цей чоловік. Він сам себе створив.
Ішов і падав. Знову піднімався.
Другим не заздрив. Для інших він творив.
На допомогу інших він не сподівався.
Надхнення повен і бажання повен
Творити і змальовувать красу,
Фортечні мури, місяченька човен,
Веселе літечко і осінь чарівну…»
Олександра Розвадовська, звертаючись по дружньому до митця, із захопленням говорила: «Михайло, розглядаючи твої картини, я ніби блукаю у тій красі нашого краю, мені наяву хочеться попестити та понюхати ту квіточку, те деревце чи травинку, підкинути осіннє листя догори… В тебе душа величезна, тепла і щира! Я дякую тобі за твої скарби для нас!» І тут же пані Леся виконала пісню на власні слова та музику «Теребовля».
Ярослав Габура: «Я завдячую таким творчим людям, як Михайло Васильович. Від його творчості хочеться кричати на весь світ – «Я люблю життя! – Тут весь зал зайшовся бурхливими оплесками, а чоловік продовжує, – Я хочу жити від цієї неповторної, незбагненної краси! В кожній роботі пана Михайла вічувається іскра Божа, саме Він наділив його таким талантом. Щастя, здоров’я та многія літа!»
На закінчення Іван Громик виконував дарункові пісні. Тут було цікавим те, що після першої пісні пан Михайло заходився дякувати, але Іван Громик каже, що ще рано, бо є ще дві пісні, ну й дав жару на всю свою майстерну потужність.
Після всього пан Михайло дарував присутнім свої буклети та фотоальбоми з картинами, а потім не було відбію від охочих, хто захотів з художником сфотографуватись на пам’ять.
Від усіх теребовлянців, пане Михайле, прийміть щирі вітання і нехай ваша творчість розквітає з величезними любов’ю та пристрастю з року в рік, нехай і далекі наші нащадки згадають вас теплими, щирими словами на знак захоплення створеною вашими руками та душею красою!
Більше фото можна подивитися ТУТ.
Віктор Аверкієв, фото автора
