Художник Іван Марчук: У Литві та Туреччині готові зробити мій музей, але не в Україні (Відео)

21.01.2020 20:43   Джерело: Йод
Опубліковано : Новини Тернопілля

"Йод" поспілкувався з легендарним митцем і підготував відеоекскурсію експозицією, яка спричинила шалений ажіотаж серед українців. Читайте інтерв’ю та дивіться виставку, де оживають картини.

Іван Марчук - один з найвідоміших українських художників, якого знають в усьому світі. Йому раді найкращі галереї, а британська газета The Daily Telegraph внесла його до списку "100 геніїв сучасності" - єдиного серед усіх українців. 

У вихідні тут не проштовхнутися. Як жартує директор галереї Artarea Олег Наумов, щільність людей на квадратний метр у них, як у Луврі. Через ажіотаж виставка триватиме до 14 січня, а не до 15 грудня, як було заплановано від початку. Частину картин планують замінити іншими роботами Марчука. Серед 5000 робіт митця є ще багато тих, що широка аудиторія не бачила ніколи. 

Сам 83-річний художник теж буває тут майже щодня. Коли здоров'я дозволяє. От і зараз, він заходить у галерею - і його одразу оточує щільне коло прихильників. Фотографують, просять автограф або просто дякують. Втомившись від уваги, піднімається на другий поверх. Тут можна побачити 100 невідомих робіт художника, а також завітати у діджитал-зали, де з його картин створили неймовірну відеоінсталяцію.  

Марчук міг би продавати свої роботи за десятки тисяч доларів, але мешкає в аскетичній однокімнатній квартирі та береже картини для обіцяного ще старою владою музею. Далі обіцянок справа не пішла. Саме через це останнім часом художник не в гуморі та майже не пише нові роботи. Навіть на інтерв'ю погоджується не одразу, але поступово, розтанувши від уваги та добрих слів відвідувачів, дає дозвіл на розмову.  

Коли тут звучить "Пливе кача" - люди плачуть

- Іване Степановичу, ви обережно ставитеся до нових технологій. Як відреагували на пропозицію "оживити" свої картини? 

- Я абсолютно нічого не розумію в технологіях технічних, а естетські технології сприймаю на ура. Коли мені вперше запропонували подивитися те, що зробили на цій виставці - сказав: "Я боюся".  Відчував, буду ахати-охати. І реакція справді була така: це моя мрія. 

- У фільмі, який демонструють на виставці, звучить чудова музика. Це її ви слухаєте під час роботи? 

- Інколи слухаю. Я дуже вибагливий. Коли повернувся з Америки (художник декілька років жив на дві країни - Україну та США. - Авт.) -  увімкнув телевізор і почув фантастичну мелодію. Це був фільм "Царівна" за Ольгою Кобилянською, в якому звучала музика Мирослава Скорика. Я одразу всім, хто в мене є (моя дочка скрипалька) кажу: "Запишіть мені ту мелодію на цілу касету". І крутив її щодня, бо для мене це божественна музика. Я її назвав - духовний гімн України. 

- Вона зараз звучить тут. Це ваше побажання? 

- Так. Здається, ми говорили про це. Музика до виставки підібрана прекрасно. Вона така, що не набридне. Я би при ній спав, слухав. Хотів би, щоб вона в кишені була біля мене і весь час дзвеніла. 

Є такі речі, що я можу слухати і слухаю. Це переважно пісні мого дитинства, пісні УПА. Коли під мої картини звучить пісня "Пливе кача" - люди плачуть. Ще там є "Піккардійська терція" - теж дуже файно. 

Щоб зробити щось нове - малюю із заплющеними очима

- Розкажіть, будь ласка, про ваші картини, які ми можемо побачити на виставці. Тут 100 ваших робіт різних років.

- Я завжди хотів бути ненормальним художником. Навіть коли ще тільки закінчував інститут. Отам, на другому поверсі, були? Це 100 робіт, які ще мало хто бачив. 

Я почав з графічних робіт - не знав, що роблю, але тішився, що роблю не те, що всі. Так поступово викристалізувалась мій шлях - це дерево. А дерево, як росте, пускає гілочки, правда ж? Кожна гілочка - інший "Марчучок". Так з'явилося зараз 13 різних "Марчучків" - 13 різних циклів. 

Стовбур - це головний стрижень моєї творчості, голос моєї душі. А все додається, бо я взагалі ненаситний, одержимий. Весь час думаю, чого я ще не зробив? Зрештою я почав малювати із заплющеними очима.  В дорозі. Є вже близько 400 малюнків. Розплющую очі - сміюся. Щось таке між дитячим і модерновим. Дикі тварини різні - подібні на корову, коня, кота, навіть козу. Але не такі, як у Примаченко. У неї такі звірі цікаві - ніхто не може намалювати, і я не вмію. 

- Ці роботи десь можна побачити?

- Як прийдете в майстерні, я їх покажу. Не виставляю їх, бо малюю на стандартних канцелярських аркушах. То все дорожні мої нотатки. В поїзді, на пляжі або в готелі біля басейну  - я вожу із собою маркер і все малюю.  

- Кажуть, ви часто буваєте на виставці. Про що розмовляєте з вашими прихильниками? 

- Я не дуже хочу приходити, але знаю: цього люди хочуть, а мені приємно обійняти сотню дівчаток для фотографії. Чому б ні? І всім добре (сміється). У суботу-неділю тут паломництво. Тисячі людей приходять до мене. Автографи ставити втомлюєшся. 

Багато чого питають, а приємніше, коли плачуть. Я жінкам сльози витираю. З одного боку, вони плачуть від дива, а з іншого від ностальгії, коли дивляться пейзажі. Колись я намалював був пейзаж:  опустіла хата, забиті вікна, облуплені стіни, похилений паркан цей, штахети. І назва "Народились, виросли, пішли". А зараз бачу, що це було передбачення - вся країна пустує. Найбільше, що зробила Україна - це відкрила брамку, шлюзи: "Їжджайте. Там вам буде ліпше". Держава хотіла, щоб людям було ліпше, але не тут, а там... І там їм ж ліпше. Отак, розумієте, буде  пустувати, пустувати наша земля, тому що потрібна комусь. І хтось її візьме.

У Литві готові зробити мій музей, але не в Україні

- Ви казали, що у вас немає улюблених картин. Але чи є тут такі, біля яких вам самому хочеться зупинитися? 

- Ви знаєте, я все життя дивлюся на картини, тому дуже тяжко з ними розстаюся. Як я жив в Нью-Йорку, а картини були в Києві - плакали за мною, а я - за ними. Полетів з Нью-Йорка - плачуть за мною ті, що лишилися там. Отак і жив: пів року там - пів року тут. 

З картинами я спілкуюся. Оскільки я живу один, крім них у мене нема нікого: пусті стіни й усе. Вони мені багато промовляють: я знаю, коли вона зроблена, як вона зроблена, чому вона зроблена. А який наступний крок має бути. Все я порівнюю. І так цей калейдоскоп росте і росте. Вже понад 4500 тисячі одиниць по всьому світі посіялися. 

- Чи часто знаходите в них те, що раніше не помічали? Ви згадували, що у деяких передбачили майбутнє.

- У 2003 році я намалював Ющенка на тлі Помаранчевої революції. А коли була революція? В 2004. Я на рік раніше її побачив. Намалював її на замовлення людини, яка сказала: якщо він стане президентом - побудуємо тобі музей. Але закопали капсулу. І все.

- Є якісь новини про ваш музей? 

- Я мало про це думаю, але мені хочеться, щоби була концентрація моїх картин в одному місці - хоча би біля 200 робіт. Щоб люди могли приходити і постійно їх бачити. Вже 20 років мене вічно питають про музей. Я кажу: "Не питайте! В Україні ніхто не хоче музею, окрім вас. Владі він не потрібний. І я їм не потрібний. Але я по глупотє своїй тут находжуся.

- Ваші прихильники можуть сприяти його появі. Чула, вже збирають підписи?

-  Зараз люди підписують петицію, знову заговорили на цю тему. 

Турки готові зробити мені музей, Литва готова зробити музей. Я дивився місце, у Литві котлован вже викопали в центрі, де туристів багато. Але все думаю, переживаю… Живучи в Америці, я перевозив картини до України. Думав: я там народився, виріс, проявився як художник. Сподівався, це встигнуть тут зробити. Вірив. А тепер вже не вірю.  

Спілка художників не дала майстерню за 83 роки. Я живу під дахом. Висота така, що я ледве підіймаюся вже туди. У мене час є, але працювати не хочеться. Господь бог дарує великий талант, але потім за нього спитає. От і доводиться шукати грунт, де проростеш.  

 Україна народжує найбільше талановитих людей у світі на квадратний метр. Але вазон треба поливати, щоби він не зів’яв. Так само треба пестити талант, бо він прославить цю країну, цю землю. Чим я зараз і займаюся по всьому світі. 

- Це правда, що ви зараз майже не пишете картини? 

- Так. Це триває багато років. Сиджу перед мольбертом і не можу нічого зробити. Але тут, на виставці, все ж дві роботи, які написав у 2019 році. Це зимові пейзажі - я завжди їх малюю влітку.  


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: Йод  



Загрузка...