Сьогодні за юліанським календарем – день вшанування найбільш популярного серед українців святого.
Погодьтеся, з-поміж багатьох святих вірні ставляться з особливою любов’ю і пошанівком до Миколая Чудотворця. Споконвіків церква прославляє цього святого за незліченні благодіяння і чудеса, які він дарував дорослим і дітям.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Тому на знак великої поваги до Миколая у різних куточках України віками стоять давні церкви, які парафіяни нарекли ім’ям святого Чудотворця. Сьогоднішня наша розповідь – лише про п’ять таких храмів Тернопільщини.
ДЕРЕВ’ЯНА ПЕРЛИНА КРАЮ
Саме так іноді називають храм святого Миколая Чудотворця, що височить на пагорбі у селі Сапогів Борщівського району. Побудований ще у 1777 році, він – яскравий зразок сакрального дерев’яного зодчества Поділля. Тризрубовий, триверхий храм, укритий збереженою ґонтою, з арками-вирізами – сюди приходять не тільки тутешні жителі, але й численні туристичні групи та окремі мандрівники. Адже з узвишшя гостям видно увесь Сапогів.
Релігієзнавці стверджують, що цей храм збудований на місці ще давнішого. Принаймні, у ньому є ікони, старші за нинішню церкву. Одна з них – «Взбранній воєводі» датована 1748 роком, зберігається у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. За переказом, її створив іконописець, що свого часу глибоко перейнявся гравюрою із київського «Акафісту» та відомою історією про оборону Почаївської Свято-Успенської лаври 1675 року, коли поява святого образу Богородиці відігнала монголо-татарське військо…
СІЛЬСЬКИЙ МУЗЕЙ, ЯКИЙ УРЯТУВАВ ЦЕРКВУ
Є на Тернопільщині ще одна, теж дерев’яна церква, яка навіть на кілька десятиліть давніша від тієї, що у Сапогові. Це – храм святого Миколая Чудотворця у селі Галущинці Підволочиського району.
– У візитації за 1731 рік, матеріали якої зберігаються у Центральному державному історичному архіві у Львові, документи свідчать, що в Галущинцях церква Св. Миколая – дерев’яна і їй було на той час 100 років, – розповідає настоятель храму – протоієрей Василь Блаватний. – Отже, вже в першій половині ХVII ст. в селі був храм і священник. Це була православна церква, бо тільки у 1708 році Львівська єпархія перейшла на унію. У 1754 році громада Галущинець збудувала нову дерев’яну церкву, яка діє донині. У 1962 році церкву святого Миколая атеїстична радянська влада закрила. Але від руйнування храм врятувало те, що в ньому було організовано музей села і люди, які потайки приходили сюди, нібито в музей, а насправді – молитися, усіляко підтримували цю давню споруду. І лише у 90-х громада Галущинець відновила своє церковне життя, у храмі Святого Миколая знову почали проводити богослужіння, – розповів отець Василь Блаватний.
– Як їхатимете у бік Вишнівця, де зберігся нині відреставрований палац князів Вишневецьких, зупиніться на хвильку у нашому селі – Борсуки Лановецького району, – розповідає настоятель тутешнього храму святого Миколая Чудотворця ієрей Олександр Копійковський. – У нашому храмі збереглися копії «Відомостей про церкву», які щороку здавалися в Духовну Консисторію. Так ось, згідно з цими даними, першу церкву в селі збудовано у 1714 році. Та за переказами старожилів, існувала стародавня церква, мурована з каменю, з трьома куполами. Вона стояла на полі зі східної сторони села. Біля церкви було кладовище. Підтвердженням факту, що храм був саме на цьому місці, є існування двох кам’яних хрестів, які стояли аж до 1939 року. З утворенням у 1939 році колгоспу, панське поле, на якому стояли хрести, розорали, їх знищили… У 1714 році побудували другу церкву: дерев’яну з дерев’яною дзвіницею, – розповів отець Олександр.
За його словами, у 1863 році церкву пофарбували всередині й обновили іконостас. У цьому ж році благоволінням Августійшого царського дому та інших благодійників церква одержала нове Святе Євангеліє, дарохранительницю, купальню і водосвятну чашу. Згодом дзвіницю було оновлено, її покрили ґонтою, а купол – англійською бляхою.
– Серед меценатів, які допомагали оновлювати храм, був і граф Ревуцький. Велику роль у духовному становленні церковної громади села відіграв священик Філарет Гутовський. 58 років свого життя отець Філарет віддав служінню Богу і людям у Свято-Миколаївській церкві. Преосвященний Арсеній, Архієпископ Варшавський і Новогеоргіївський за посильне пожертвування у 1853 році під час Севастопольської війни удостоїв його подяки і в пам’ять про цю подію нагородив «Хрестом на Володимирській стрічці». А в 1862 році під час огляду церков Преосвященним Антонієм, єпископом Волинським і Житомирським, отця нагородили набедреником за «усердное обучение крестьянських мальчиков, за чистоту церкви и порядок». У лютому 1898 року Указом Імператора Філарет Гутовський був зарахований до Капітулу Імператорського ордену Святої Анни III ступеня, йому вручили імператорський Срібний Хрест. Нагородили його і двома срібними медалями – в пам’ять царів Миколи І та Олександра III, орденом святого Володимира IV ступеня. Таких відзнак у той час не мав жоден священник нашого краю. Помер отець Філарет травня 1909 року і був похований біля святого храму, якому віддав 58 років свого життя», – розповів Олександр Копійковський.
Згадав він розповіді старожилів, які пам’ятають, як у роки Другої світової люди зняли церковні дзвони і закопали їх на цвинтарі, щоб німецькі окупанти не вивезли. Не забули також, як у післявоєнні роки, аж до Незалежності України, – влада робила все, аби релігійне життя у селі завмерло. Але люди відстояли храм святого Миколая і відправи там відбувалися увесь час…
ОДНА ЦЕРКВА НА ТРИ СЕЛА І ДВІ ГОРИ ДЛЯ ОДНОГО ХРАМУ
Історії цих двох церков, розташованих у селі Нагоряни Заліщицького і Росохач Чортківського району об’єднує не тільки ім’я святого Миколая. Ці два храми – одні із найдавніших у південному регіоні Тернопільщини.
– Люди поселилися тут із давніх-давен… Як свідчать архівні дані Львівського музею українського мистецтва, у 1700-1724 роках було споруджено та відремонтовано церкви у 40 селах на цій території. Там згадується церква св. Миколая у селі Нагоряни, яка є однією з найдавніших нашого краю. Згідно з довідкою Тернопільського обласного управління архітектури, її спорудили у 1623 році, – розповів настоятель церкви святого Миколая Чудотворця у селі Нагоряни протоієрей Олександр Процишин.
За його словами, до складу парафії входило три села: Нирків, Нагіряни та Солоне. Свого часу в храмі служив отець Іван Кисилевський, учасник з’їзду «Руських учених» у 1848 році.
На початку 1960-х років у часи розгулу комуністичного атеїзму в Нагірянах церкву закрили і зробили у ній нібито склад будівельних матеріалів, хоча насправді нічого там ніколи не зберігали. Лише у 1989 році церкву відкрили і нині тут звучать молитви парафіян.
– А в нашому селі Росохач храм Святого Миколая було відкрито ще наприкінці XIII століття. Землі в цей час належали до Теребовлянського князівства, – розповідає настоятель місцевої церкви отець Роман Глубіш. – Село було великим, про це свідчать 4 цвинтарі, які ніби хвилями йшли на південь від церкви, приймаючи у рідну землю покоління за поколінням. Із зростанням села у його мешканців виникла потреба у новому храмі, який збудували у 1904 році. А будівельний матеріал для нової церкви привозили із гір Лисої (одна з Кременецьких гір – ред.) та Берди (на Хотинській височині – ред.). Так що нині у фундаменті й стінах нашого храму святого Миколая є і часточка цих двох гір, – розповів отець Роман.
…Лише п’ять невеличких історій п’яти храмів святого Миколая Чудотворця з Тернопілля. А їх у нашому краю чимало, а в Україні? А в світі? І це не дивно. Бо він – улюбленець мільйонів, який вгамовує спраглих духом і додає сил немічним, тим, хто у бідах, хворобах і скорботах.
Тож нині, у цей світлий і радісний день, коли вшановуємо святого Миколая, тримаючи у руках витягнуті з-під подушок його подарунки, ще раз подякуємо цьому доброму охоронцю наших душ, аби люблячий усіма нами Миколай Чудотворець і надалі був добрим помічником і справедливим заступником.
Олег Снітовський
