За 52 роки існування Рятувально-водолазної служби Тернопільської області водолази врятували сотні життів, а там, де летальність була неминуча, допомогли дістати потопельників із дна водойм, психологічно підтримуючи родини загиблих. Нині служба опинилася на межі ліквідації, адже програму її фінансування не внесли у проєкт обласного бюджету на 2020-ий рік. Начальник Рятувально-водолазної служби Василь Козак нині оббиває пороги владних кабінетів, намагається пояснити нагальну необхідність присутності водолазів на водоймах області, просить не економити на людських життях. Проте доля служби поки що під знаком питання. Деякі посадовці Тернопільської ОДА такий крок обґрунтовують тим, що в Управлінні ДСНС України у Тернопільській області є підрозділ водолазів, який може впоратися з усією роботою. Та чи така реформа не стане катастрофою для мешканців краю, адже одна справа, коли водолази Рятувально-водолазної служби на своїх станціях миттєво реагують на виклики, а інша — коли рятувальники будуть добиратися з обласного центру… Про проблему, з якою зіткнулася Рятувально-водолазна служба, «НОВІЙ…» розповів Василь Козак.
«Ігор Сопель пообіцяв зберегти нашу службу»
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
— Наша обласна служба діє від 1967-го року, створена згідно з постановою Ради Міністрів УРСР № 454 від 14 червня 1966-го, — каже Василь Іванович. — Спершу всеукраїнська служба була підпорядкована ДТСААФу, згодом — Міністерству комунального господарства, а потім нас передали «Товариству рятування на водах України». Рятувально-водолазна служба заснована як державна бюджетна установа. До 2001-го нас фінансували з держбюджету, потім почали перетягувати наші служби до комунальної власності. У деяких областях рятувально-водолазні служби погодилися перейти в комунальну власність, але протягом двох років їх… знищили. Залишилися декілька служб — на Тернопільщині, Львівщині, Івано-Франківщині, Буковині, в Криму. За документами ми залишаємось державною організацією. У 2001-ому вийшло розпорядження Президента України «Про невідкладні заходи щодо запобігання загибелі людей на водних об’єктах». На той час в багатьох областях не стало служб, люди гинули, тому потрібно було вжити якісь заходи. Місцеві органи самоврядування зобов’язали створити комунальні рятувально-водолазні служби. В нашій області не потрібно було створювати, нас просто перевели на обласну програму фінансування. У 2015-ому обласна рада затвердила нам програму на п’ять років, і ось 31 грудня цього року вона закінчується…
У нас ще в попередні роки виникала проблема недофінансування, а цьогоріч нас взагалі вирішили ліквідувати… Я змушений був звернутися в Офіс президента, до Кабінету Міністрів України, до народних депутатів, зокрема до обраниці від Тернопільщині Людмили Марченко, до голови ТОДА Ігоря Сопеля. ТОДА мала б ініціювати нашу програму, а затвердити — депутати обласної ради, проте нас навіть не внесли в проєкт бюджету. Під час зустрічі голова обласної ради Віктор Овчарук зазначив, що не можуть нас фінансувати, оскільки ми… громадська організація. Я надав документи, що ми — державна організація. Кілька років тому КРУ перевіряло ТОДА, ревізори вивчали й наші документи, не було жодних претензій. Двічі я зустрічався з Ігорем Сопелем — обіцяв допомогти. Наразі ми подали документи щодо фінансування служби, чекаємо… Судячи з усього, наше питання блокує заступник голови ТОДА Іван Крисак, який не підписав нам погодження. Каже, що має свою думку щодо розподілу обласного бюджету… Усі попередні роки ми діяли виключно завдяки підтримці і розумінню депутатів обласної ради. Приємно, що на наше звернення відгукнулася нардеп Людмила Марченко, запевнила, що ретельно вивчить наше питання.
«Це буде «похоронний» загін…»
— У попередні роки нам не вносили зміни у програму фінансування навіть у зв’язку з постановами Кабміну стосовно підвищення мінімальної заробітної плати, довелося наприкінці року перевести усіх працівників на пів ставки, така ж ситуація цьогоріч, — продовжує Василь Іванович. — Водолаз першого класу в нас отримує 3300 гривень в місяць. Хіба це адекватна зарплата за таку важку ризиковану працю? Але кого це цікавить?! З обласного бюджету наша служба у 2019-ому отримала 1 млн. 256 тисяч гривень, також програмою передбачено фінансування з районів і ОТГ — 788 тисяч гривень, проте на даний час ми отримали лише 205 тисяч. З районами і ОТГ проблема — із запланованих 475 тисяч гривень у 2015-ому нам профінансували лише 135 тисяч, із 475 тисяч у 2016-ому — лише 141 тисячу. Пан Крисак не підтримав нас, бо вважає, що загін із трьох (!) водолазів і водія при Управлінні ДСНСУ в Тернопільській області може виконувати рятувальні роботи по всій області. Йшла мова про те, що зекономлені на нас кошти можна передати ДСНС на матеріально-технічне забезпечення. На моє запитання на комісіях, що будуть робити, якщо в літній період станеться кілька нещасних випадків одного дня в різних районах, так і не відповіли…
Наша служба має сім рятувально-водолазних станцій у місцях масового відпочинку населення — у Тернополі, Ланівцях, Гусятині, Борщові, Заліщиках, Чорткові і Бережанах. За кожною зі станцій закріплені сусідні райони. Донедавна у нас було 43 працівники — водолази, мотористи, медпрацівники, центральний апарат. Через проблеми з фінансуванням днями, на жаль, звільнилося кілька колег… За п’ять десятиліть нашої служби ми переконалися, що там, де біля водойм є наші станції, не стаються летальні випадки. Наші рятувальники реагують оперативно і професійно. Врятувати людину можна, якщо вона перебуває на воді не довше 6 хвилин. Чи реально підрозділу ДСНС прибути за лічені хвилини за 50 чи 100 кілометрів? Ні! Всі це розуміють. Це буде, даруйте, «похоронний» загін. Вони хіба що будуть займатися пошуком потонулих, а не порятунком потопаючих.
«Підняв тіло дитини з глибини 16 метрів…»
— Торік у Гусятинському районі, за 25 км від нашої станції, уночі під кригу провалилася автівка — один чоловік вибрався, інший — потонув. До нашого підрозділу надійшов сигнал о 4-ій ранку. Як тільки розвиднілося, наші водолази за усіма правилами уже чекали на авто, щоб дістати тіло з води, — розповідає начальник Рятувально-водолазної служби області. — Свого транспорту ми не маємо, тому начальник районної станції просив ДСНС надати авто. Утім, надійшла вказівка, що наші водолази не будуть виїжджати, а прибуде водолазна група з Тернополя, це за 140 км. Поки вони добралися в район, аж о 16-ій годині ліквідували наслідки утоплення. Автівка була за 10 метрів від берега, потрібно було зайти по пояс у воду, зачепити машину, підняти тіло. Наші водолази впоралися б за годину. Що було легше: везти водолазів із Тернополя чи надати нашим транспорт?
Торік водолазна група ДСНС звітувала про порятунок іноземця на водоймі біля Борщова. Я пропрацював у нашій службі 36 років, а є у нас водолази з 46-річним стажем. Ми не уявляємо, як можна добратися з Тернополя до Борщова і врятувати людину. Додають собі заслуг. Наші водолази цьогоріч врятували 13 осіб, і так щороку зберігаємо життя зо двом десяткам людей. Два роки тому на Касперівському водосховищі перекинулися на катамарані батьки з дітьми. Дворічна дитина потонула… Наш водолаз підняв тіло маляти з глибини 16 метрів.
Під час пошуку він отримав баротравму носових порожнин, але впорався. Водолази ДСНС на таку глибину не підуть. Не кажу, що вони непрофесійні, просто у них нема досвіду. Якось на Дністрі пропав охоронник з автоматом. Наші водолази шукали його, попри течію і глибину, а їхні не ризикнули. Наші стараються знайти тіло якомога швидше, бо розуміють людське горе… Прикро, що нині ми з рятувальниками ДСНС в конфронтації, а не в тісній співпраці, як це було за попереднього керівництва Євгена Лукавого. Ситуація щодо ліквідації нашої служби — це лобіювання певних інтересів… Як не прикро, але в високих кріслах про людей не думають…
