В Україну прийшла зима, що принесла з собою нові платіжки, котрі можуть викликати у звичайної людини обурення і гнів спрямовані проти влади. Цьому є кілька причин. Тема тарифів була ключовою під час останніх президентських, а потім і парламентських виборів. Окремі керівники держави і столичні високопосадовці щедро обіцяли фантастичне зниження тарифів. Між тим економіка диктує свої реалії. Тверезий та холодний розум не завадить, щоб розібратися, хто відповідальний за тарифи у країні і кого за це треба спитати.
Парламент
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Пряму відповідальність за формування тарифів на послуги ЖКГ несе парламент. Саме цей орган від імені всього народу здійснює стратегічне управління державою. Адже тарифна політика розглядається при затвердженні головного бюджету. У теперішньому парламенті пряму відповідальність за всі рішення в країні несе так звана “монобільшість” однієї партії.
По-перше, монобільшість у Верховній Раді затвердила персональний склад уряду і контролює його роботу. Вона несе відповідальність за всі дії уряду, включно з його тарифною політикою.
По-друге, питання тарифів було одним з ключових у програмі згаданої партії. І обіцянки були прості і зрозумілі виборцям “ми знизимо тарифи”. Тож ця політсила несе політичну відповідальність за тарифну політику.
По-третє, саме монобільшість ухвалює найголовніший документ — бюджет на рік. У цьому документі фігурує і питання тарифів. Тож, очевидно, що про тарифи варто у першу чергу питати народних депутатів, особливо тих, хто представляє більшість.
Уряд, НКРЕКП та олігархи…
Головним органом, що регулює тарифи є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). Формально — це повністю незалежний орган, але його діяльність напряму пов’язана із політикою уряду, який є ініціатором різних нормативних актів, котрі напряму впливають на формування тарифів.
Варто розуміти, що будь-яке підвищення ціни на електроенергію чи газ майже автоматично означає підвищення тарифів на воду і тепло. А ці сфери перебувають під впливом вже уряду та НКРЕКП.
Говорячи простими словами, можна прямо стверджувати, що тарифи, які ми бачимо у платіжках встановлюються НКРЕКП та урядом. Вони контролюють діяльність так званих “природних монополій” таких, як, наприклад “НАК Нафтогаз-України”, який є фактично єдиним продавцем газу в Україні. Протягом останніх п’яти років ціна газу виросла в середньому більш ніж у 9,7 разів. А саме газ складає левову частку вартості тепла.
Не краща ситуація і у сфері виробництва електроенергії. Адже цей ринок знаходиться практично повністю під впливом олігархів. На цьому ринку тарифи зросли у 6 разів. При цьому від одного з найбільших виробників ДТЕК, який пов’язують з олігархом Рінатом Ахметовим, надійшла пропозиція ще збільшити вартість електроенергії з 1 січня наступного року ще майже на 90%.
Місцева влада
Заручником ситуації залишається місцеве самоврядування, що опиняється «між молотом і наковальнею». З одного боку — необхідно забезпечити людей у зимовий період теплом, а з іншого — місцеві виконкоми змушені працювати з тими параметрами ціни, що “спущено згори”.
Тобто вони залежать від монополістів, які постачають газ та електроенергію. Єдиний спосіб, який доступний місцевому самоврядуванню — це зменшення витрат дорогих енергоносіїв.
За останні роки у Тернополі комунальну сферу вдається не лише утримувати в робочому стані, але й успішно реформувати. Відбувається заміна старого обладнання та насосів, кращими зразками світових виробників. Поступово змінюється чотирьохтрубна система на двотрубну, що дозволяє щонайменше у 2 рази зменшити втрати тепла, а отже, і розхід дорогого газу. Як не крути, виходить, що на місцевому рівні хоча б намагаються “розрулити” ситуацію з тарифами, яку спускають “згори” та оптимізувати їх у сторону доступності до людей.
Чи могло бути інакше? Питання риторичне. Могло, у гіршу сторону. Для цього варто глянути на приклад Нового Роздолу та Новояворівська, сусідньої Львівської області, де опалювальний сезон розпочали значно пізніше, через фактичне банкрутство місцевого постачальника тепла. Подібні ситуації були і в інших українських містах.
Тож твереза оцінка дає розуміння, що варто підтримувати дії на поглиблення енергоефективності житла, зниження енерговтрат і допомагати в цьому місцевому самоврядуванню. Це чи не єдина стратегія реальної боротьби з “кусючими тарифами”.
Тарас Кутний