Якого кольору Душа – знає Галина Навроцька

22.11.2019 22:13   Джерело: TeNews
Опубліковано : Валентина Семеняк

Поезія Галини Навроцької  стала несподіваним відкриттям для багатьох тернополян, які завітали на презентацію її першої поетичної збірки «Я просто Жінка», що відбулась у мистецькій залі обласної бібліотеки для молоді. Книга вийшла друком у львівському видавництві «Сполом». Добротна кольорова обкладинка з романтичними ілюстраціями (художниця І. Токарська) відразу налаштовує на позитивну хвилю і якусь особливу внутрішню бентегу, про глибинність якої може знати (здогадуватися) тільки душа. Зображена на малюнку жінка у розкішному вінку і з розпущеним волоссям в одній руці тримає пташатко,  а в другій – червону квітку… 

Недарма епіграфом до книжки поетеса взяла ось цей рядок: «І було їх у Господа три – Віра, Надія і Любов. Але Любов з них – найперша…». У своїй передмові Галина зізнається, що найважливішим у світі для неї є Любов у всій її багатовимірності: до Творця, до отчого краю, до рідних і близьких, до друзів і «… до того єдиного, без якого я б ніколи не стала такою, якою є тепер». Це дуже тонка і ніжна лірика, пронизана світлом особливої лагідності, яка струменіє із сердечних глибин «просто Жінки». Мандруючи сторінками поетичних творів Галини Навроцької, ніби пливеш «В золотому човенці життя», щоразу відкриваєш для себе все нові й досі незбагненні його барви і в якусь мить  врапт стаєш перед несподіваним відкриттям – запитуєш сама себе вустами поетеси: «Якого кольору душа?»…У поетичній збірці читач отримує відповіді на чимало запитань, які турбують багатьох, для прикладу: «Що потрібно для щастя?». Відповідь класична: «Зовсім мало – просто любові». А між тим, це саме та поезія, яка «падає Згори» (за Петром Сорокою). Та й до самої себе в авторки чимало філософських запитань, ось тільки деякі з них: «Чи є вік у кохання?», «Де живе любов?», «А можна я буду тебе кохати?»…

null

Представлена поезія щедро пересипана метафорами, порівняннями, епітетами. Явища природи в неї оживають і яскраво доповнюють та збагачують не лише поетичне слово, а й думку того, хто читає. Зрештою, хіба можна уявити поетичне тло без вже згаданих художніх виражальних засобів? Тому не можу не поділитися тими метафоричними образами, які вразили і не пройшли повз мою творчу уяву: крізь плач дощу весна ступає тихо, вистукують краплі Петрарки сонет, в тихих кроках весни підкрадалася (про любов), а у очах – діаманти зірок, а дні летять, візьму увесь твій біль в свої долоні; а можна, я торкнусь до тебе серцем, душа шепотіла й від ніжності завмирала, долоня в долоні в солодкім полоні, шепоче вітрові трава, річка, що з берега рветься, вірш, що написаний серцем, мелодія вітру чудова, дихання вітру гаряче, душа, що від щастя плаче... А в окремих віршах метафорами стали вже їхні назви «Запроси мене в танок свого життя», «Загорни мені каву у осінь», «Співала скрипка», «Крізь плач дощу», «Загорни мене у любов», «Любов щоранку стука в кожне серце».

null

Вистачає достоту й порівнянь: а без тебе я наче Янгол, що має одне лиш крило; наче діаманти в нічному небі зорі виграють; час виграє, неначе віртуоз, немов океан безкрайній. На завершальній сторінці вірш «Не покинь наші душі» – своєрідна ода Любові, складається із 18-ти рядків, але… п'ятнадцять з них – це суцільні порівняння, читайте самі: «Наче ніжна зоря світанкова/, /Наче лагідне сонце ранкове/, /Наче трави духмяні в покосах/, /Мов пелюстки троянди у росах/, /Мов волошки краса синьоока,/, /Наче небо безкрайнє й високе/, /Наче річка, що з берега рветься/, /Наче вірш, що написаний серцем/, /Наче тиха й відверта розмова/, /Мов мелодія вітру чудова/, /Наче серденька стукіт шалений/, /Наче світ, що круг нас, незбагненний/, /Наче дихання вітру гаряче/, Мов душа, що від щастя плаче/, /Мов молитвенне щиреє слово/, /Ти прекрасна й велична, Любове!/ /Не покинь наші душі!/ Ніколи…».

null
Фото з мережі Інтернет

У Галини Навроцької особливий внутрішній світ, у якому з радості за людей навіть янголи плачуть. Бо якщо для багатьох землян довколишній світ, це світ, насамперед, матеріальної природи, то для неї все навпаки. Про це йдеться в одному з віршів «Дивоцвіти»: «Білі квіти зростають в саду/ наших стомлених, зболених душ/ Із Краси, Чистоти, Світла,/ Посланого Небесами/. /Із Добра і Любові, що ближнім/ /Даруємо щиро щодня./ /Із Господньої ласки,/ /Що Сяє щоденно над нами»/. Насправді у цих кількох рядочках криється глибинна сутність загальнолюдських моральних цінностей, які притаманні усім основним релігіям світу. Мова про щире і відкрите серце, мова про любов до ближнього, мова про повсякденну (щомиттєву) присутність у нашому житті Творця…

null

«Я просто Жінка» – на перший погляд це ніби сповідь закоханої жінки. Так написано в анотації. Проте варто було б додати до цієї сповіді про Любов ще одне важливе й вагоме слово – Одухотворена. Бо саме така Любов возвеличує, адже є щирою і справжньою. Вона надихає кожного з нас і зцілює зранені життям душі. У неї світле обличчя. Вона осяває білий світ. Вона – це Любов, заслана нам Небесами. Власне про неї ця збірка. (З анотації). І як тут не згадати відому спорадничу біблейську настанову: «Любов довго терпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає…» (1-е Послання коринтянам 13:4-8).

null

Окремо скажу про поезію «До Ангела-Хоронителя». Вона якось несподівано зринає поміж інших віршів, у яких йдеться про кохання до найдорожчої людини – до чоловіка. Треба віддати належне авторці, яка постійно пам’ятає про природу тонкого світу, який біля неї, який всередині неї (душа, серце). Посеред всіляких життєвих перипетій вона не забуває звертатись до свого Янгола охоронця з проханнями («Не покидай мене!/ У кожну мить життя/ Ти завжди будь зі мною…/»). У цій сакральній поезії звучать-поєднуються особливі стани душі покаяльної: прохання про прощення, про щире зізнання у не правильних життєвих кроках («що вкотре лізу знов/ Туди, куди не слід,/ що рідко так сміюсь/ Й від болю часто плачу/), прохання про допомогу (Мій Ангеле! Крило своє підстав/, /Як від нападок злих/ /Не зможу захищатись/, зізнання у людському безсиллі («І стрімко вниз лечу/ /Із каменем образ,/ /І вже не маю сил/ /Неправді опиратись…»/, прохання укріпити в вірі…

null

Світ сьогодні ментально хворий. Світ сьогодні, як ніколи раніше, потребує особливих ліків … ін’єкції Любові і Доброти. Чи отримаємо ми її? Все залежить від нас самих. Авторка книжки Галина Навроцька лікує Словом. А ще вона співає у церковному хорі. То ж не дивно, що на презентацію завітало багато тернополян, які є парафіянами церкви Святого Василія. Урочиста імпреза розпочалася з благословення священника згаданої церкви – от. Олега. Окрасою поетичного свята став виступ хору Союзу українок «Дзвони пам’яті».

null

До слова. Галина Навроцька народилася у Скалаті на Тернопіллі, де пройшли її дитячі роки. Невдовзі родина переїжджає в Тернопіль. Тут Галина навчається в школі, потім – в педагогічному університеті, після закінчення працює вихователем, методистом, а згодом – вчителем –дефектологом у спеціалізованому дитячому навчальному закладі. Натхнення для творчості черпає у природі, подорожах, музиці, поезії.

null

 

null

Валентина Семеняк, фото авторки


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews  



Загрузка...