14 років тому я переїхав з Тернополя до Києва. Підкорювати столицю я «понаєхал» з гарячим серцем, однією сумкою і кишенею, в якій лежали 35 гривень і 50$.
Про це шоумен написав у себе на сторінці у “Фейсбуці”:
Перегляньте також:
- Офісне приміщення на приватизаційному аукціоні виставляють у Гусятині
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
“Місто не чекало мене з обіймами. Стосунки складались цікаво (особливо зважаючи, що через місяць після переїзду проект на Інтері, де я був ведучим, закрився і залишилась тільки ставка на MusicRadio;)) ), але з часом ми порозумілися.
Київ є чудовим містом для реалізації своїх амбіцій. І безальтернативним в контексті конкурентного середовища у тій царині, в якій я працюю.
Станом на сьогодні я є батьком двох маленьких киян. Тож і ставлення до Києва тепер формується радше крізь призму їх майбутнього, а не своїх потреб.
Хочеться бачити Київ містом безпечним, чепурним, зеленим і спортивним. Інклюзивність – окрема тема для розмови. Провівши кілька місяців на милицях, максимально співчуваю тим, хто на візочках намагається подолати відстань від дому до платформи на залізничному вокзалі.
Але це пост не про проблеми.
Це пост подяки.
Подяки людям, які допомогли адаптуватись. Соні Сотник, яка півтора місяця тримала для мене вакансію на радіо, поки я залагоджував усі справи по смерті батька. Ірі Кібук за дружбу, за проїзний на метро і картку поповнення рахунку в скрутні часи. Олегу Собчуку і гурту «СКАЙ» за ті веселі пару років, коли ми ділили одні квадратні метри на Лумумби. Колективу Нового каналу, який став другою сім’єю 11 років тому і по нині день. Сусідам, які і алкашів з дитячого майданчика допомагали ганяти і з дітьми могли посидіти. Людям, які посміхаються на вулицях, які порадять де найкращий помідор на лук’янівському ринку і з якими за щастя заспівати гімн на Олімпійському.
Подяка Києву за усі можливості, які він давав. За те, що мільйонам людей він є альтернативою заробіткам закордоном. І за те, що я тут щасливий зі своєю сім‘єю.
Від імені дорослої продюсерки, маленького барабанщика, ще меншої балерини і від себе особисто: дякуємо, Києве!”, – написав пан Притула.
