Хрест із написом “Тут спочиває ціле село Дібріяни. Вічна пам’ять” сфотографував тернопільський мандрівник Андрій Мельничук. Хрест встановлений на місці села у Борщівському районі, яке, за переказами, вимерло під час чуми у XV ст. Дібріяни були розташовані нижче за течією Дністра села Білівці Борщівського району.
Перегляньте також:
- Аграрії Тернопільщини вже засіяли 40% від запланованого
- Офісне приміщення на приватизаційному аукціоні виставляють у Гусятині
“Наймоторошнiше мicце Днicтровського каньйону. Бо тут спочиває цiле село Дiбрiяни, пише Андрій Мельничук. – Легенда: жiнка прала шмаття в рiцi, вздрiла червону зачумлену хустку. В наш час село б далi жило – через Новоднiстровську ГЕС береги такi замуленi-зачумленi, що пiдiйти до води може хiба корова. В XVII cт. спочило цiле село, а в XXI має спочити цiлий Днiстер?”
Також мандрівник цитує журналіста і краєзнавця Василя Бурму:
“Інша легенда розповідає про село Дібріяни, яке передувало Білівцям. На початку XV ст. у Європі лютувала чума. Може, б вона і не дісталася до загубленого в горбогір’ї сільця, якби не розкішна шовкова хустка. Жінки вибілювали на березі Дністра полотно (може, від того і назва села Білівці). Її прибило до берега, а одна молодиця витягла знахідку з води, засяяла від радості та подиву. Такої королівської хустки з довгими китицями і уві сні б їй не приснилося. Що бачили бідні селянки, крім домотканого краму! Жінці всі заздрили, не знаючи, що разом із подарунком ріки та принесла в село і смертельну заразу. І вся громада відразу опинилася в одній братській могилі.”
