Тернопільський астролог Іван Круп'як: «Природа кидає людині виклик – задумайся, я ж сильніша»

13.07.2019 15:13   Джерело: Наш день
Опубліковано : Новини Тернопілля

Погода стає норовливішою за жінку. Синоптики прогнозують одне, а почасти виходить інше. З ностальгією пригадуємо: колись літо було – літом, а зима – зимою. Тепер усе змінилося. І не тільки у нас – в усьому світі. У пустелях випадають сніги. Сонце випалює зелену землю. З острахом спостерігаємо, що коїться під час дощів…

– Здається, природа усерйоз образилася на людину. Тому й маємо непередбачувану погоду. А що буде далі? – запитую у відомого тернопільського астролога Івана КРУП’ЯКА.

– Природа на людей образилася вже давно і всіма своїми силами починає нагадувати нам, що ми неправильно, без поваги ставимося до Землі. Глобалізація провокує відхід від природи. Зараз багатьом молодим людям, підприємцям, діяльність яких пов’язана з природними ресурсами, це просто байдуже. Вони далекі від законів природи. Це їм не цікаво. Для перших природа – це відпочинок, шашлики, для інших – гроші.

Людина своєю недалекоглядністю та захланністю псує природу, перетворює прекрасний світ, створений Всевишнім, у мертві зони. Великі території опустошувались задля наживи маленької жменьки людей.

І от природа кидає людині виклик: задумайся – я ж сильніша. Ми спостерігаємо жахливі зливи. Подекуди за день випадає річна норма дощу. Це – своєрідна помста людині за вирубані ліси, знищене довкілля. За пожежі, які щороку вбивають чимало рослин і тварин, псують повітря. Ми технічно розвинулись, а моралі від того більше не стало.

2019-ий – рік Меркурія стосовно погоди. Тильний бік цієї планети – холодний. Тому в погоді спостерігається протилежність. Надзвичайні холоди і жахливі спеки.

– У Північній Америці зима була лютішою, ніж на Північному полюсі – стовпчики термометрів «сповзали» до мінус 42-45 градусів. А в Західній Європі зараз – екстремальні спеки. Останніми роками це стає нормою. «Підсмажувало» Європу й торік.

– По всій земній кулі йдуть сигнали, що з погодою коїться щось недобре. Звісно, і раніше були спеки й урагани, холодні зими й повені. Але цих природніх катаклізмів спостерігалося менше. Спокійніші були роки.

Цікаво спостерігати, як зароджуються вітри. І як вони впливають на погоду. Раніше вітер дув день, півтора. А потім напрям змінювався. Тепер напрям вітру змінюється через дві-три години. Саме це породжує смерчі, торнадо. Смерчі в Україні літали, а от торнадо… Такого у нас не було. А тепер треба звикати до цих руйнівних «спіралей», які закручують все на своєму шляху.

– На Західній Україні погода раніше була лагідною, помірною. У нас були яскраво виражені чотири пори року. І все відбувалося в пору… А тепер змінюємо чобітки на босоніжки. Не ризикуємо йти з дому без парасолі. Дощі «крадуть» у селян їхню працю, затоплюють міста і села. Це, зокрема,   наслідки вирубаних лісів, найперше – карпатських, знищених парків?..

– Кожне дерево і рослинка створені Богом. В гармонії і красі. Так, дерева, як і люди – вмирають. Усе має визначений час. Але це не означає, що їх потрібно нахабно винищувати. Вирубують дерева-велетні, яким сотні років, які були захисниками землі, людей, патріархами лісу. Дерева «пили» дощі та снігові води. Вони «відповідали» за баланс, аби не підтоплювало землі, не нищило працю хлібороба. Аби маленькі річки не перетворювалися у великі ріки і не розливалися на посіви. І вологість повітря була менша, бо дерева і рослини «забирали» воду. А зараз випаде дощ і все випаровується. Це – не спекотно, це – душно. Від слова задуха. Від цього страждає багато людей. Бо здоров’я ця задуха не додає, навпаки…

– Іване Степановичу, чим унікальна Тернопільщина у контексті погоди?

– На Тернопільщині пролягає балтійсько-чорноморський водорозбір. Така собі своєрідна кліматична зона. Одні ріки течуть на південь, інші – на північ. Одні в Балтійське море, а другі – в Чорне. Ця смуга пролягла на межі нашої області та Львівської. У нас – на півночі Зборівського району – за Заложцями. А в сусідів – поблизу села Підкамінь Бродівського району. Там, до речі, також є праліси. У тих краях колись жили пани Дідушицькі. Дуже  благородно ставились до природи. Створювали дослідницькі парки.

З обласних центрів Тернопіль – найвищий над рівнем моря. Відкритий для вітрів і негоди. Раніше нашою «китайською стіною» були ліси. Тепер їх вирубали. Тож маємо багато протягів. Нема захисту.

Колись навіть при високій вологості було у нас було значно легше. Бо її «випивали» дерева, вона випадала туманами. «Туман яром, туман долиною…», – співається у народній пісні. Тумани йшли вниз. А де тепер ті густі тумани в долинах?

Тому, щойно сонце підстрибне вгору, вже нема чим дихати. Тому й затоплює. Тому й вітри літають…

– Тобто навіть кілька зрубаних дерев щось змінюють – невидиме людині, але відчутне для природи і погоди?

– Однозначно!

– Сумно. Мабуть, погода й далі буде псуватися…

– Так. Вона буде нагадувати, що ми дійшли до певної критичної точки. Погляньте, дощі випадають, а озера і річечки, які пересохли, не відновлюються. Вода постоїть і… зникає. А все тому, що порушена структура землі, водні артерії. Ми вибрали надто багато корисних копалин. Утворилися порожнечі. І ця вода «втікає» туди, замість того, аби бути озером чи річкою.  Крім того, Земля стає легшою.

Земля рятується. Вона – живий організм. Але людина не дає їй шансів. Тому й маємо, фактично, субтропічний клімат. Одну половину дня пече, другу – ллє. І буревії, і торнадо…

– А людина готова до цих кардинальних природних змін?

– Ні, ми просто змушені пристосовуватися. Але будуть наслідки, хвороби, зокрема. Коли в природі і в погоді неспокій – це впливає на психіку людини. Вона стає дратівлива, охоплює тривога…

p– Одні країни чи території погода дуже тлумить, а до інших поблажливіша. Чи залежить це від думок людей, настрою, вчинків?

– Дуже залежить. Від енергії, агресії чи доброти, від нашого егрегора, який ми створили на тій чи іншій території. Егрегор – це «дух-охоронець». Його породжують думки і емоції людей. У цих країнах, де спокійніше, там і природа себе по-іншому поводить. І погода ліпша. А в нас, на жаль, багато злості. У нас війна…

– Колись прочитала: якби одночасно всі люди на планеті прочитали б «Отче наш», усе змінилося б на краще. Бо це був би потужний імпульс, посланий із Землі на Небеса. Звучить, щоправда, утопічно…

– Єдиною думкою можна зробити і змінити багато чого. Для прикладу, хресні ходи, молебні для дарування дощу. Наші предки знали закони природи. Користувалися ними. Убезпечували себе. Коли падав град, казали, треба перекусити градину, змілкувати її. І град зменшиться, а то й узагалі перестане падати. Хто зараз це знає? А ще колись коцюбу викладали з печі, коли падав великий град.

У негоду запалювали громничну, або стрітенську, свічку. Наші предки ставили її на вікно, щоб «умилостивити» бога Перуна під час сильної негоди та блискавиці. Вогонь забирає на себе відповідну енергетику, аби не трапилось щось страшне.

Колишні люди були простими, не мали освіти, а насправді були дуже мудрими. Вони відчували, коли буде дощ. Ще й хмарини на небі не було, а казали: «Завтра дощу треба чекати».

– Вони це «читали» на небесах?

– Так, там усе написано. Наприклад, хмаринки купчасті – до дощу. Наші предки знали закони природи. Якщо ранок без роси – також на дощ. І ластівки літають низько над землею – на дощ. Слухали, як півень співає. Як індик гелгоче. Як корова мукає. Тварини – чудові «синоптики». Розмаїття їхніх звуків – це своєрідні сигнали, попередження. Вони збираються до купки, коли наближається негода. Тварини відчувають землетруси та інші небезпеки. Собаки починають гавкати, відчуваючи, що змінюється вібрація землі ще далеко до землетрусу. Також землетруси відчувають кури. Вони не сідають на «банти», аби не попадати.

– А кажуть – курячий розум…

– А спів півня! Там закладена така глибока філософія! Під спів півня наші предки вирушали на великі подвиги. Відганяли злих духів. Півень – це символ. Він – між темрявою і світлом, ніччю і ранком.

Наші предки вірили в сонце. Вгадували погоду по тому, як «прокидаються» квіти…

До речі, індіанські племена Північної Америки селилися біля води: річок, озер… Вода «гасить» торнадо. А вони там літали й раніше.

– Коли ж знову людина повернеться до природи?

– Це буде вимушено. Природа змусить вірити в неї. В іншому випадку вона нас знищить.

– Краще з природою дружити.

– Звичайно! І погода була б кращою. І захист мали б. А ви знаєте, що гусак відчуває злодія ще здалеку і починає кричати? Така собі природна «сигналізація»…


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: Наш день  



Загрузка...