Ірина Мадзій

Ірина Мадзій

власкор газети "Вільне життя", журналіст, кореспондент

Король тенорів з-над Збруча

22.06.2019 16:13   Джерело: TeNews
Автор : Ірина Мадзій

Оперний співак, педагог, громадський діяч Мирослав Скала-Старицький (сценічний псевдонім Міро Скаля) народився і зростав у Скалі-Подільській.

Та доля розпорядилась так, що більшість років свого життя – період найвищого творчого розквіту - він прожив за межами рідного краю, за яким завжди тужив і до якого часто линув у своїх піснях.

На чужині він і знайшов свій вічний спочинок.

Завдяки щедрому вокально-музичному обдаруванню та наполегливій праці, надзвичайній вимогливості до себе, вірі у власні сили Мирославові Скала-Старицькому вдалось пройти непростий шлях від хориста у церковному крилосі в церкві рідної Скали-Подільської до найвідоміших оперних і концертних сцен світу.

Його знали, любили, йому аплодували в Європі й Америці. Про нього із захопленням писала світова преса.

У розкішному виданні паризької «Опера-Комік» на честь п'ятидесятиліття цього театру ім'я нашого талановитого краянина стоїть поруч із такими іменами як Еріва, Шаляпін, Кепура.

null

Як не парадоксально, його ім'я відкрилось нам зовсім недавно, у кінці дев'яностих. Педагог, музикант, краєзнавець Богдан Петраш детально дослідив біографію тенора, зустрівся чи не всіма його живими родичами і видав про нього дві книги. Саме завдяки його праці ми дізнались чимало нових, унікальних фактів із його біографії.

Пізніше хтось навіть назве повернення його ім'я для українців поверненням із забуття і небуття.

Мирослав Старицький народився у багатодітній родині спекотного літнього дня 13 червня 1909 року у Скалі-над-Збручем, таку назву колись мала Скала-Подільська.

Сім'я була працьовитою й інтелігентною. Батько – Григорій Старицький, дякував у Святомиколаївській селищній церкві. Він серед усіх дітей побачив яскравий талант Мирослава до співу, тому саме його брав з собою до церкви, де хлопчик співав разом із батьком і матір'ю Анастасією на богослужіннях у церковному хорі.

Мирослав ще навіть не діставав очима до батькових нот, але спів хору його заворожував і хлопчина намагався бути схожим на дорослих, старанно і впевнено виспівуючи партії на рівні з ними.

Син дяка мав багато обов'язків: сольно співав у хорі батька, допомагав у крилосі, читав Псалтир над померлими та був присутнім на усіх, навіть щоденних, Богослужіннях.

Пізніше М. Скала-Старицький згадував, що серед співаків скалецького хору були люди з такими голосами, що могли б спокійно зробити кар'єру на світових сценах, але «хто тоді в Скалі знав про якійсь опери?».

У 20-30 роках минулого століття митець співав та грав у мандрівних театрах ім. І. Тобілевича та Й. Стадника, в хорі «Думка».

Його голос запам'ятали і співробітники кооперативу в Борщеві, де Мирослав працював. Про це у своїй книзі згадує Богдан Петраш. Коли в час обідньої перерви хлопці вирішили заспівати пісню, їх своїм потужним голосом підтримав Мирослав Старицький і всі були приголомшені чистотою, інтонаційністю і колоритом цього голосу.

Юному Мирославові доводилось працювати, щоб заробити гроші для сім'ї. Праця була не творча, а його душа прагнула іншого. Він хотів співати.

Доля подарувала йому цей шанс. У 1937 році він виграв стипендію від Ценросоюзу і почав професійно займатися співом у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка.

Вже в часі студентства виступав на львівському радіо, а після завершення навчання стає солістом львівського оперного театру.

У 1942 році співак переїжджає до Відня і там уже залишається після закінчення Другої світової війни.

Про найплідніший період творчості співака за кордоном йдеться у статті вчительки, історика зі Скали-Подільської Оксани Ундерко «Постаті «з Божою іскрою в грудях»: короткий огляд літературно-мистецької спадщини Скали-Подільської», розміщеної у збірці «Перша ластівка LaSkala».

Віденська преса називала йогов иступи й успіхи «сенсаційними». Співак-патріот узяв собі псевдопім Міро Скаля від назви рідного містечка Скала.

Французький рецензент так написав про його виступ у Парижі: «Це найкращий голос, який мені доводилось чути».

На всіх своїх виступах Міро Скаля презентував себе як українського виконавця і до програми завжди включав твори українських композиторів.

Після віденської «Фольксопера» стає солістом паризької «Опера-Комік» (1947 р.) та гастролює по цілому світу: Європі, Північній Африці та Північній Америці.

У 1953 році фортуна знову широко відкриває двері у його долі – Старицький став першим тенором Королівської опери «Ля Моне» у Брюсселі. В його оперному репертуарі понад 40 партій. Виконавська майстерність М. Скала-Старицького незмінно викликала слова найвищої похвали у фахових критиків різних країн світу. Він заслужено здобуває від критиків найвищої оцінки, його називають «королем тенорів».

З 1963 року М. Скала-Старицький провадив у Парижі власну музично-драматичну студію, де навчав співу й акторської майстерності талановиту молодь українського походження.

Ось як згадувала про свого вчителя одна з його вихованок – Уляна Чайківська: «Майстер Старицький був передусім нашим приятелем, з яким ми могли заторкнути усі теми й усі питання, що ставали перед нами з будь-яких причин. ... Він вчив нас співати з подиву гідною енергією, бажав передати нам своє мистецтво, яким сам володів досконало».

М. Скала-Старицький прагнув виховати не лише співаків, артистів, а, насамперед, свідомих патріотів. Його учні вивчали українську мову та вимову, декламуючи вірші, читаючи уривки з прозових творів. Разом зі своїм керівником вони пропагували українське мистецтво на різних імпрезах країн Західної Європи.

Ось як в часописі «Українська думка» журналіст писав з приводу вокально-літературного вечора пам’яті Олександра Олеся: «Вечір розпочався доповіддю М. Скала-Старицького про життя і творчість поета. Доповідь мала наскрізь патріотичний характер, бо в ній доповідач висвітлив постать поета не як сентиментального лірика, а як революціонера».

Ще М. Скала-Старицький багато публікував критичних статей на музичні теми, мав великі плани щодо згуртування «українських Музик на чужині». Та, на жаль, все обірвала рання смерть співака.

В останні роки життя він ще зайнявся написанням «Спогадів», котрі не встиг дописати. Вони зберігаються поряд з його особистим архівом (понад 1,5 тис.одиниць збереження)  у Музично-меморіальному музеї С.Крушельницької у Львові і чекають на своїх дослідників…

Багато там листів, крізь котрі «червоною ниткою» проходить тема туги за Батьківщиною: «Чужина вбиває не засланням, а безнадією, самотністю і зайвістю». «Я нічого так собі тепер не бажаю, як вернутися додому. До Скали, до Львова, до Києва, на Україну». «Навіть листок із Стрийського парку у Львові вожу як реліквію». «Мені завжди ввижається Скала, прекрасна наша церква, читальня, старий замок, чую співи хлопців і дівчат по обох сторонах нашого коханого, болотистого Збруча».

А чи не пророчими виявились слова нашого видатного краянина до друзів, коли він, стоячи на площі перед паризьким «Ґрадн Опера» і спостерігаючи за відвідувачами знаменитої опери, сказав: «Як би я хотів, щоб вони звідси їхали до нас у Київ слухати опери. І вони будуть їхати, коли ми будемо вільними».

Помер король тенорів, наш геніальний земляк 17 лютого 1969 року в Парижі.

Для українців залишив величезну спадщину свого таланту, якою маємо пишатися, про яку не маємо права забути.

Ірина Мадзій


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews  



Загрузка...