До роковин пам’яті українського письменника Петра Сороки

05.06.2019 16:43   Джерело: TeNews
Опубліковано : Валентина Семеняк

Сьогодні сумні роковини відтоді, як відійшов у Засвіти відомий наш краянин письменник Петро Сорока. Про його добре серце і світлу душу, непересічний талант пам’ятають і пам’ятатимуть всі, хто його знав. І ті, хто колись вперше відкриє для себе його багатогранний світ творчості…

Приєднуюсь до щемних рядків на його сторінці у ФБ…

Наталія Лисюк: « 5 червня 2019 року минає рік, як відійшов у засвіти і здійснив свій Великий Перехід до Бога, світлої пам'яті великий трудівник Слова – Петро Сорока. Пан Бог відміряв Йому у земному житті лише 62 роки... Попереду у Петра Івановича ціла вічність...

«Я хотів би померти у сні
Од смертельного жала,
Щоб гаряча сльозинка душі
В Божі руки упала.
Хай без болю, без муки й борні
Інший світ озоветься...
Доля часто всміхалась мені,
Може, й тут усміхнеться».

Петро Сорока для мене – це Всесвіт, безкрайній і безмежний,
це мільярди ще не вивчених, не досліджених, не прочитаних мною Галактик. 

Світ Петра Сороки – безмежний.
Світ Петра Сороки сягає вічності. 
Світ Петра Сороки – Божий світ, з усіма Його болями, тривогами, радісними, щасливими і щемними митями. 

Світ Петра Сороки – Його Матінка-Україна, Його рідний край, Його Петриківський ліс, Його рідні Грицівці, Люди і той безмежний простір, який вміщувало в собі Його таке Велике, таке зболене Серце і така Світла, Щира, Оголена, як нерв, і Неосяжна Душа.
Дивімось на світ очима Петра Івановича, згадаймо Його добрим словом ... Нехай з наших столів не зникають вірші, проза, «Денники» Петра Івановича і тоді Він буде продовжувати мандри своїм Петриківським лісом разом з нами.

Читаю, перечитую Петра Івановича і ловлю себе на думці, що Все Він знав про свій Перехід до Пана Бога, так багато писав про це у своїх творах...

Здається, краще і влучніше Петра Івановича про це і не скажеш...

Так закінчуються "Лісові псалми" Петра Сороки: 

«Хоч горять край шляху явори,
Небеса і світ такі сумирні…
Я хотів би тільки восени
Відлетіти у Господній вирій.
Так, як відлітають журавлі
Крізь тумани й дощові накрапи.
Залишивши денник на столі
І в останнім реченні три крапки…»
Життя Петра Івановича продовжується в його книгах, а книги Його мандрують світами... Вірю, Господь прийняв в свої обійми і подарував Царство небесне світлій Душі пана Петра, а ми пам'ятатимемо Його довіку... І доки пам'ятатимемо - Він житимете серед нас...

Вічна пам'ять і блаженний спочинок світлій Душі Петра Івановича...

Вірю на Небесах Він молиться за мир, за Україну і за всіх тих, хто йому був дорогий і кого залишив на землі!

«Як помру, не зміниться нічого
На землі цій грішній ні на гріш.
Може, лиш посивіє дорога, 
По якій я бігав босоніж.
Буде все як завше, як одвіку, 
Хоч безсмерття є ще де-не-де, 
Та до мене відійшло без ліку, 
Й після мене стільки ж відійде.
Чим тут перейматися? Не треба!
Бог для нас не пожаліє див.
Відійду у той куточок неба, 
Де пішли усі, кого любив.
Хтось зрадіє, хтось, можливо, ахне, 
Будуть сміх і сльози, і жалі…
І напевно праці не забракне, 
Як не бракувало на землі».

Повільно сіло сонце, і мені
Лишилася, мабуть, якась година,
Щоб дочитати у самотині 
При світлі денному святого Августина.
Таке безсмертне світло небо ллє,
Така любов в душі неопалима,
Що та година більша, як моє
Життя, яке лишилось за плечима.

Ми ще живі. І це життя нас вабить,
Хоч вигрібаєм з болю та безсонь.
Ми лоєві свічки. Лиш хтось горить, хтось чадить,
Та палить всіх і спалює вогонь.
Життя собі сміється, бо прекрасне,
Тож не тримайсь од нього поодаль.
Подує вітер – і свіча погасне.
І буде жаль.
А може, і не жаль.

Не раз і не двічі я скласти міг
Високу подяку свою:
Мій Боже, я знаю, що рай – це не міф,
Я жив у твоєму раю.
Там сяйво любові, там янгольський сміх, 
Там вічність, мій Пане, але ж
Є чорна безодня і пекло – не міф,
У пеклі я мучився теж.
Коли ж у клепсидрі життя упаде
Остання піщинка німа,
Чи я не шукатиму світ такий, де
Ні раю, ні пекла нема.

Віктор Скавронік

ФЕНОМЕН ВІД ПЕТРА СОРОКИ

(До Першої Річниці)

Є безліч тих, котрі живуть 
У Божім вимірі небеснім. 
Але земний твій Світлий Путь 
Яскравим Словом був чудесний!

І хто би там не говорив, 
І що би всі ми не писали, –
Феномен твій – найбільше з див –
Не всі ще нині розпізнали.

Трудився ти весь вік без втоми 
На ниві творчої толоки.
Твоє життя і є феномен, –
Феномен від Петра Сороки!

0:47. 05.06.2019 р. Київ – Тернопіль – Петрики

Ольга Ліпницька

Це був мій перший критик, мій суддя, вершитель моєї творчої долі. Це він оцінив те, що написало моє серце на папері найвищою оцінкою і підняв початківця Ольгу Берник до немислимих мені висот. Він став "хресним батьком" моєї першої книжки і назавжди залишився в серці величезним світлим і теплим спомином. Доля зробила мені неоцінимий дарунок, познайомивши нас випадково, але я ніколи не думала, що ми так ніколи і не побачимося. Навіть зараз, коли пишу, дивлячись на фото, яке стоїть на столі біля комп’ютера, думаю, що би він сказав на ту, чи іншу репліку. Занадто рано стався цей перехід у Вічність, бо я і отримала і втратила плече друга водночас. Вічна Вам пам'ять мій шановний друже! 
Дорога пані Галю, Ви докінчили те, що розпочав Петро Іванович і допомогли моїй книжці побачити світ. Знайте, що я завжди близько і готова підтримати щоразу, коли будете мати в мені потребу. Обіймаю і сумую разом з Вами».

Надія Гаврилюк

Mors non extirpat virtutem, virtus non timet mortem Смерть не знищує чесноту, чеснота не боїться смерті. Переконалася в цьому вже не раз. Найсвіжіша в часі згадка – світлої пам'яті Петро Сорока), перші роковини відходу якого саме нині. Пом'янімо.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews  



Загрузка...