Її день розпочинається о 4 ранку. Потрібно встигнути приготувати сніданок і відразу обід для сім’ї, прибрати оселю, розпланувати величезний список завдань, які впродовж дня будуть обов’язково втілені. Вона – мати, яка 2014-го втратила на війні сина. Жінка-лікар, яка вирішила змінити країну, почавши з Заліщик.
Жінка, яка має список із 40 мрій і не зважає на перешкоди, які з’являються ледь не щодня. Жінка, яка, будучи аполітичною, стала мером і пішла в Українську Галицьку Партію. Все це про Аллу Василівну Квач, мера Заліщик, матір п’яти дітей та переможця першого туру проекту “Нові лідери”. Алла Квач – справжній новий лідер, які нині так потрібні Україні.
Перегляньте також:
- Аграрії Тернопільщини вже засіяли 40% від запланованого
- Офісне приміщення на приватизаційному аукціоні виставляють у Гусятині
Як Алла Квач досягає успіху щодня? Про це – у розмові з нашим кореспондентом.
Керувати містом і бути мамою – складно. Найменша моя донечка у першому класі. Замало приділяю їй часу, бо зранку йду у міську раду, ввечері повертаюсь. Робота забирає весь час. Мене мучить, що так мало з дитиною буваю, але чоловік рятує, підставляє плече. А доня мені щодня каже: “Все, ти мене сьогодні забираєш зі школи”. На жаль, це рідко трапляється. Знаєте, мушу йти на жертви заради тих змін, за які гинуть хлопці на сході. Зате на вихідних приділяю сім’ї весь час.
Моє хобі – це моя робота. Мені подобається спілкуватися з людьми. Я закохую людей у Заліщики. У нас же такий потенціал для розвитку туризму! Поки ще вся молодь не виїхала, потрібно її зацікавлювати, залучати до роботи. От у нас підприємство “Заліщики туристичні” очолює молода жінка, людина, яка “горить” своєю справою. Попереду – ціле літо, за яке ми втілимо в життя не один проект.
В політику – через смерть Ореста. Моя дитина загинула на сході і залишила дуже багато запитань. Треба їх вирішувати, шукати відповіді, творити зміни власноруч. Бо головне запитання – за що Орест загинув, що ж змінилося? І я вирішила йти на мера, а потім і в Українську Галицьку Партію. Я готова щодня втілювати зміни, брати на себе відповідальність. Це все мала б робити моя дитина. Син загинув – мама має брати зброю до рук і “воювати” тут.
“Та ви вже давно в політиці”. Я завжди була аполітичною. Мене не цікавили політичні перипетії. Завжди казала: “Я так не люблю цю політику, мене вічно туди намагаються втиснути, а я не хочу. Дайте мені спокій, щоб я могла працювати на місто”. А тоді колега мені каже: “Алло Василівно, та ви вже давно в політиці, хочете цього чи ні. Ви – мер”. І тоді я задумалась: а й справді, що це я ховаю голову в пісок? Напевно, тут моя ніша.
Робота для душі. Вдалося відновити два парки у Заліщиках: облаштували доріжки, порозчищали зарослі, встановили дитячий та спортивний майданчик, лавочки, ліхтарі й урни для сміття. Тепер мрію поблизу нижнього парку зробити готель для туристів. Це робота для душі, я тут знаходжу відпочинок і релаксую. Ну, а для проведення робіт ми купили екскаватор JSB. Продовжуємо ремонтувати вулиці, водогін, встановлювати зупинки та освітлення. Але це безкінечний процес, як жіноча робота: зварили їсти, сіли, поїли, помили посуд і знову час готувати їсти.
Не дам знищити Дністер. Є проблема з рікою. Я проти будівництва ГЕС на Дністрі. Влада хоче зробити болото з великої ріки. Минулого літа сплавлялася по ріці разом з учасниками ініціативи “Збережемо Дністер від ГЕС”. Зараз, начебто, будівництво каскадів призупинили. Проте планів забудовника “Укргідроенерго” ніхто не знає. Уряд виділив 155 млн. грн. лише на документацію проекту, на папери. Та на ці кошти можна було б побудувати очисні споруди у багатьох придністровських селах. Це проект, на якому дерибанять державні гроші. На кону стояв 1 млрд 100 млн євро кредитних коштів.
Уявляєте, ми співпрацюємо з американським Корпусом миру? Нещодавно ми виграли конкурс, щоб приймати у себе волонтера Корпусу миру Кріса Старберда. З кінця жовтня він працює у Заліщицькій міській раді. Його дружина Джессіка – вчитель англійської мови у місцевій гімназії. Ми разом робитимемо тренінг для жінок-лідерів місцевого самоврядування “Z-forum”, бо і Корпус миру, і Посольство США сприяють цьому. Уявляєте, у маленьких Заліщиках? Ще два роки тому я про це лише мріяла. А тепер у вересні матимемо аж цілих два форуми. Говоритимемо про жіноче лідерство гендерну рівність, децентралізацію, прозорість у владі.
Попри великі успіхи, маємо і невдачі. І найбільша невдача – це “свідомість суспільства не змінюється за один день”. Це стіна, об яку, почасти, весь ентузіазм розбивається. Коли я дуже втомлена, коли весь час працюєш, але не бачиш змін, то такі речі мають місце. Слава Богу, що це ненадовго.
Гроза в Заліщиках – винен мер. У нас завжди є категорія людей, незадоволених собою і власним життям. Ну, і, звісно, у цьому винна міська рада. Гроза в Заліщиках – винен мер. А якщо вода змила старий асфальт, то мер стає ворогом. Так вважають люди, які не звикли брати на себе відповідальність. Бо людина відповідальна питає насамперед себе, що я можу зробити для цього міста, а не що місто мені винне? Але це типова радянська свідомість. Знаєте, я ніколи не чекаю вказівок згори. Беру і роблю! А дехто хоче заснути в нинішній реальності, а прокинутися в Європейському Союзі, але з радянською свідомістю.
Маю рівно 40 мрій. Прагну відновити історичні пляжі. На пляж “Сонячний” треба дуже багато ресурсів, на “Тінистий” – менше. У нас старі очисні споруди – потрібно їх оновлювати, а ще мрію про сонячні батареї для міста. Такі речі дуже дорого нам обійдуться, у кілька річних бюджетів міста. Ще планую зробити зелені шляхи, набережну, проте це питання не одного місяця. Загорілася ідеєю зробити комунальний готель для туристів.
Де таке чувано: зграйка злодіїв краде в цілої нації? Дерибан – це найбільше зло і найбільша біда в Україні. Крадуть-крадуть і не можуть розікрасти. Це ж наші люди не розуміють, що саме вони створюють багатство, а зграйка злодіїв його привласнює. Що ж з цим робити? Дотримуватися законів і ув’язнювати тих, хто їх порушує. Треба, щоб посадили кілька крадіїв, і все буде гаразд.
Якщо хороші люди не йдуть у політику, то це дає змогу поганим людям довше залишатися при владі. Політика – це відповідальність. Тому варто йти в політику. Я сама раніше думала, що якось воно тай буде. Бо ж у кожного свої турботи: сім’я, робота. Але ж ні, треба йти в політику, змінювати систему зсередини. Мері Фасано, волонтер Корпусу миру, яка працювала у тернопільському Центрі розвитку громад, говорила: “Якщо хороші люди не йдуть у політику, то це дає змогу поганим людям довше залишатися при владі”.
Потрібно кликати молодь, змінювати їх уявлення про політичні партії. Тим паче, бачимо, що є запит на нових політиків. І Українська Галицька Партія – чудовий приклад для змін.
Жінка тримає три кути в хаті. Найщасливіші країни – це ті, де при владі є половина жінок. Ті країни, де кількість жінок у парламенті наближена до половини – найбільш благополучні, там людям комфортно. У нас у Верховній Раді лише 11% депутаток. Це неправильно. Бо поки чоловіки щось один одному доводять, жінка працює на плюс. За нею сім’я, діти, вона тримає три кути в хаті. Як в сім’ї працює, так само може робити звершення і на державному рівні.
