У Борщівському краєзнавчому музеї на Тернопільщині зберігають понад 200 видань «Кобзаря». Найдавніше — прижиттєве 1860 року, видрукуване у Санкт-Петербурзі коштом цукрозаводчика й мецената Платона Симиренка. Перша публікація збірки поетичних Тарасових творів теж є — факсимільне видання 1840-го.
Шевченкові твори видавали у різних містах і країнах. Галичина долучилася до цієї справи на початку ХХ століття. Значна кількість їх побачила світ у Львові, Станіславі (тепер Івано-Франківськ), Перемишлі. До публікації долучився Іван Франко. «Кобзар» за його редакцією вийшов у Львові.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Директор Борщівського краєзнавчого музею Михайло Сохацький демонструє численні видання «Кобзаря» в радянській Україні. У 1972 році вийшла збірка, проілюстрована тканими рушниками майстринь — лауреатів Шевченківської премії Анни Василащук і Ганни Верес.
Директор Борщівського краєзнавчого музею Михайло Сохацький показує видання «Кобзаря» 1860 року. Фото автора
Колекцію «Кобзарів» у музеї збирають роками, а започаткував її уродженець села Худиківці Борщівського району шевченкознавець Михайло Волошин. 1993 року він передав закладу приватну колекцію — понад 100 «Кобзарів». Пан Михайло дуже старанно збирав видання.
Дарували «Кобзарі» музею в Борщеві й інші краяни. Михайло Борейко з Рівного, знаючи про унікальну музейну колекцію, надіслав до неї власним коштом видання Шевченкових творів. Цікаве перевидання «Кобзаря», що побачив світ у Празі, без цензурних правок.
Виявила бажання передати борщівському музею зібрання діаспорних видань українською мовою Анна Фігус-Райко родом із села Сапогів, яку доля закинула до Канади. Серед них чимало книжок про Шевченка. Чи не найяскравіший експонат — чотиритомник «Кобзаря», що вийшов у Вінніпезі (Канада) за редакцією Леоніда Білецького. У ньому вміщено передмову автора, детальний аналіз кожної поезії, авторські коментарі.
У Борщівському краєзнавчому музеї зберігають речі, пов’язані з іменем поета. Тут є одна із сорока його посмертних масок. Жителька Борщева вишила копію рушника, який був на хоругві під час перепоховання Великого Кобзаря. У галицьких хатах часто на чільному місці висів портрет Шевченка, обрамлений вишитим рушником. На початку 1990-х жителі району передавали музею старовинні портрети Кобзаря. Згодом тут з’явилися понад десять копій Тарасових художніх творів, які зробили столичні митці. Чимало власних робіт на Шевченківську тематику написав місцевий живописець і графік Василь Стецько. До слова, при музеї діє об’єднання художників. Музей розмістився в колишньому народному домі. Під час його реконструкції зацікавилися чавунною плитою з написом «вул. Шевченка». За словами Михайла Сохацького, у 1920—1930 роках українці домоглися, щоб вулицю назвали ім’ям Великого Кобзаря. Тодішній польській владі це не подобалося. Після спорудження в Борщеві народного дому мерія захотіла поділити центральну вулицю міста. Тоді українці на народному домі вивісили чавунну плиту з назвою вулиці — Тараса Шевченка. А неподалік 1993 року постав величний пам’ятник Кобзареві.
