Нещодавно пощастило побувати у мальовничому селищі Скала-Подільська, що поблизу Борщева, зокрема, у відомому тут «Дитячому парку». Це трохи незвична назва цікавого позашкільного навчального закладу. У нього вже своя історія (1988). Він був нагороджений відзнакою Національного еколого-натуралістичного центру учнівської молоді Міністерства освіти і науки України як заклад-новатор в номінації «Стратегії інноваційного розвитку позашкільної освіти в Україні».
Цей невеличкий заклад – справжній генератор ідей, який упродовж останніх років перетворився на методичний центр і практично став основним організатором еколого-натуралістичної діяльності в загальноосвітніх навчальних закладах селища і району (Скала-Подільська ОТГ). Основні його завдання творчі: пошук нових форм роботи, удосконалення старих. Як виховати школярів національно свідомими і навчити їх глибоко відчувати та розуміти екологічні зв’язки у природі, бути відповідальними за вчинки. Діти із задоволенням відвідують різні гуртки, які працюють на базі «Дитячого парку»: «Любителі природи», «Природа – джерело творчості», «Юні туристи – краєзнавці», «Юний художник», «Літературне краєзнавство», зразковий танцювальний гурток «Барви», «Юний футболіст», писанкарство, виготовлення ляльок мотанок, бісероплетіння тощо. Гуртківці часто ставали переможцями на обласних та Всеукраїнських конкурсах: «Замість ялинки – зимовий букет», «Молодь обирає здоровий спосіб життя», «Україна – сад», конкурс-виставка «Щедрість рідної землі», «Мій рідний край – моя земля» тощо.
Перегляньте також:
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
- На Тернопільщині переселенці можуть отримати грантові кошти на відкриття власної справи
За старовинною брамою «Дитячий парк»
Невеличка будівля «Дитячого парку» знаходиться за старовинною брамою, на території давнього історичного дендропарку, власником якого був Голуховський. (Скала-Подільський парк пам’ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, площа 26 га). Попри те директорка Валентина Григорівна Стефина (біолог за фахом) по-материнському опікується долею дендропарку і навчає цьому школярів. «Методика організації діяльності учнів з вивчення та збереження біорізноманіття в умовах скалецького парку» – тема її дослідницької праці, якою живе кожний день. Тож справжнім подарунком для мене стала несподівана і надзвичайно пізнавальна екскурсія, яку провела вона зі мною вже згаданим дендропарком. Найбільшого розквіту цей парк сягнув у минулому сторіччі, коли належав заможним власникам Голуховським. Рослинність, як було модно у ті часи, завозилася з-за кордону. Це були різноманітні породи екзотичних дерев та кущів. До нашого часу дожили окремі екземпляри, яким вже поза сотню років.
– Зверніть увагу он туди, – показує рукою Валентина Григорівна, – це наша гордість, рідкісний каштан, у нього рожевий цвіт.
Підходимо ближче. Каштанові свічки щойно розбруньковуються, ледь-ледь вбираються цвітом. Яких тільки тут нема дерев! Модрина, дуби, червоні клени, явори, буки, масивні липи, осокори! Краса неймовірна!
А кора старих акацій проситься на полотна найвибагливіших художників: помережена нерукотворними візерунками. У глибині парку колишнє помістя Голуховських, зараз тут реконструйована база відпочинку для дітей у літній період часу. Йдемо ще далі. Там довжелезний будинок – колись це була панська конюшня. Піддашшя залишилось незмінним, оригінальне, але потребує термінової реставрації… Так само, як і паркова брама. Невідомо, скільки часу протримається ще її замкова щілина, яку «догризає» ржа, адже час невблаганний…
Про нарциси, первоцвіти і… життєве кредо
Валентина Григорівна показує, що вдалося зробити біля невеличкої будівлі «Дитячого парку». Ось тут, поміж дерев разом з колективом та вихованцями висадили поляну нарцисів. Уздовж лісової доріжки висадили багато первоцвітів, але відвідувачі парку, на жаль, їх зривали. Ось як вона написала про цю прикрість на сторінці у ФБ:
«Усі ми хочемо бути оточені красою, та не всі вміють цінувати ту красу.
Вже кілька років плекає «Дитячий парк» висаджені на території Скала-Подільського парку первоцвіти. То є кропітка праця і керівників гуртків, і вихованців. Та деякі мешканці чомусь думають, що усі зусилля дорослих і дітей були прикладені для того, щоб потішити букетом підсніжників особисто їх. Вчора мала прикрий діалог з цього приводу. І не з дітьми-розбишаками, а з дорослими освіченими жінками. Оглядала ділянки, де було висаджено первоцвіти. Нарахувала усього кілька кущиків. Воно, на жаль, не дивно, бо і школярі виривають, і навіть мами з маленькими діточками роблять це без жодних докорів сумління. На зустріч мені йдуть дві пані й несуть у руках підсніжники.
– Навіщо зірвали? – Запитую. – Хіба ви їх садили?
– А ми што? – Чую у відповідь. – Ми шкоди нє надєлалі. Карішкі не паврєділі.
Намагаюся пояснити, що й у самій голівці кожної квітки дозріває насіння, яке збільшує популяцію рослин. Та де там!
– Што ви видумиваєтє такоє?!
Посперечалися і розійшлися.
Люди добрі! Про яку громадянську свідомість ми говоримо? Якщо вже так хочеш вирвати квітку, то візьми ділянку землі, підготуй її, висади рослини. А тоді подивимося, чи рватимеш! І чи не болітиме серце, як рватиме хтось інший собі на потіху».
«Талант завжди родом з дитинства. Кожна дитина народжується із зернятком у руці, тільки треба знайти поле, де це зернятко проросте» – вислів великого вчителя В. Сухомлинського став для цієї жінки мудро-оптимістичним дороговказом і надихаючим життєвим кредом.
– Ось я і шукаю постійно те поле, – каже Валентина Григорівна, – де мої вихованці змогли б себе проявити, розкрити талант, генерувати ідеї, комфортно почуватися в нестабільних соціальних умовах, самореалізуватися.
Від себе можу тільки додати. Побільше б таких педагогів у наш непростий час.
Фото: Валентина Семеняк
