Її полотна мають особливу притягальну силу. Я не експерт у цій царині мистецтва, але сміливо можу сказати, що споглядаючи картини Марії Баліцької, теплішає на серці, а душа… наповнюється світлом і тишею. Передбачаю у декого німе запитання: це ж яка Марія Баліцька? Знаємо письменницю, а щоб художницю… Так-так, мова якраз про відому у нашому краю поетесу Марію Баліцьку. Тільки от відучора навпроти цього прізвища маємо писати ще одне визначальне слово – художниця. На світі трапляються дива…
21-го березня у Виставковому залі Тернопільського Національного економічного університету відбулася презентація художньої виставки 55-ти відкритих поезій головного редактора газети ТНЕУ «Університетська думка», члена Національної спілки журналістів України і Національної спілки письменників України, лауреата Міжнародних і Всеукраїнських літературних конкурсів, керівника проекту «Філософія Літературних Читань «СловоСвіт» Марії Баліцької – «Світло Маріїної Душі». 55 поетичних полотен, представлених на загал, це 55 окремих історій. Бо кожна картина таїть в собі три духовних іпостасі, як і сама людина: момент зародження, момент «виношування» задуму і… найважливіше, що може бути – її народження. Але диво в тому, що коли розглядаєш твори Марії Баліцької, питання кудись щезають – розпитувати зовсім не хочеться. Просто занурюєшся спочатку у кольори, а (їхнє поєднання таки цікаве) вже потому починаєш вбачати у побаченому сакральні символи. (Шкода, що фото світлини не в змозі передати первісності кольору!) До слова, вони не є втаємниченими. Розкриваються відразу. Щоправда, все залежить від того, на якій енергетичній хвилі перебуває споглядальник (простими словами – у якому настрої) і чи готовий прочитати те, що написала фарбами художниця.
Перегляньте також:
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
- На Тернопільщині переселенці можуть отримати грантові кошти на відкриття власної справи
Моєму здивуванню немає меж, коли дізнаюся, що Марію ніхто не вчив малювати, і в школі з «уроку малювання» часто йшла до… столярки. Її художні полотна – це стан її душі «тут і зараз». У кожного з нас бувають у житті якісь складні ситуації, випробування що… У когось опускаються руки, хтось впадає в депресію, хтось… Але це не про Марію. Щира віра, щира повсякденна молитва… Про себе поетеса скромно каже, що вона тільки інструмент в руках Господа. І що це саме так, усвідомлено розумієш, коли бачиш її твори. Насичене різнобарв’я кольорів оживає літом, веселковістю, сонцем, квітами – це головні «герої» її полотен. Розповідає Марія Баліцька: – Буває, інколи згадаю сюжет чи картину, яка колись давно запала в душу, і пробую написати/відтворити її на свій манер, як це трапилося із голубами… Колись у світлиці батьківської хати були вишиті на чорному полотні сірі голуби, і моя 85-річна мама, яка мешкає зі мною, часто згадувала цю картину. І Бог допоміг мені написати яскравими фарбами подібний сюжет – мамі сподобалися мої голуби… Як і бузок, який нагадує їй село… І півонії, які рясно колись цвіли на клумбі під вікном… Хто знає, можливо я пишу картини заради маминої втіхи, бо вона недієздатна і сьомий рік бачить сонце лише у вікні… Час покаже… Люблю писати сонце, небо, дерева, течію ріки, гори, квіти… Веде мене життям Діва Марія, і я написала кілька картин на тему Берегині, адже, як світська людина, намагаюся бути обережною із сакральними темами, тому одну зі своїх творчих робіт я назвала “Сонячна Царівна”.
Наразі Марія «живе» конваліями. Спочатку це була словесна форма «Осанна конвалії», але написані на папері слова «готуються» набути іншої поетично-сонячної форми через фарбу, через барву, через витончені лінії… Хіба ж це не диво? І воно не з казки, воно з реальності, яка поряд.
Фото: Валентина Семеняк
