Віктор Аверкієв

Віктор Аверкієв

кореспондент, м. Теребовля

Секрет довголіття 99-літнього теребовлянця в бджолах

22.03.2019 15:43   Джерело: TeNews
Автор : Віктор Аверкієв

Володимиру Уруському йде 99 рік від народження, але це лише частка його особливостей. Діло в тому, що рід Уруських є дуже давнім, до того ж родина пана Володимира живе чи не в одній із найдавніших будівель міста – в кам’яниці як мінімум з ХІХ столітті, а ще він розводив бджоли більше 70 років поспіль. Про цікаву історію життя та роду пана Володимира читач може ознайомитися нижче з його уст, з розповідей його дружини Юлії, доньки Аделії та двоюрідного племінника Олега Уруського.

Коротка та маловідома історія роду Уруських

Слід відразу зауважити, що даний рід дуже старовинний і бере свій початок з ХV століття, а можливо й раніше, він походить з Перемишлянщини. Окремо його геральдику не встановлено, повного опису немає ніде, проте цей рід часто згадується в «Історії України-Руси» Михайла Грушевського. Так, наприклад, в томі № 6, на сторінці 11 в переліку давніх родів зазначено і рід Уруських: «… майже всі ті українські роди, які не вигасли й не спольщилися протягом ХVІ століття… Созанські…, Терлецькі…, Яворські…, Уруські…»

null

 

null

Коротку відомість про свій рід надав Олег Уруський: «Нам відомо, що наш рід мав і свій герб. От лише ще не знаємо в якому поєднанні були на ньому символічні знаки, а саме зображення соняха та звіра росомахи. Члени нашої родини цікавляться цим і ми намагаємося дійти істини. Так, Павло Уруський, який нині перебуває в Польщі, взнав, що у Варшаві є родовий будинок Уруських і він там проводить власний пошук. Наш рід галичанський, можна достовірно твердити про геральдику роду за останні 150 років з лишком. Відомо, що Антін Уруський, який служив в Австро-Угорському війську і був доблесним її вояком, за свої заслуги отримав наділи землі в районі сучасної Старої Брикулі Теребовлянського району, титул родини і герб. Він мав трьох синів, за чергою по віку, починаючи із старшого – Михайла, Йосипа, Івана. Отже, він є засновником роду в нашому краї, також його рахують  нащадком Северина Уруського. Антін – це дід пана Володимира, а син Антона Йосип – батько Володимира.

Віхи життєвого шляху Володимира Уруського

Володимир Уруський народився 14 жовтня 1920 року в родині небідних господарів-хліборобів села Стара Брикуля Теребовлянського району. Його дід та батько мали до 40 моргів поля, 10 пар коней, більше 40 голів худоби та відповідний реманент. Жінки родини займалися шиттям та вишиванням. Малий Володя перейняв хист шиття й пізніше це стало його головною професією. В рідному селі хлопець закінчив чотири класи. На запитання, а далі де вчилися, пан Володимир відповів: « В селі була лише чотирьохрічна школа та навіщо далі було вчитись? Не було як і коли, бо потрібні були руки в господарстві, наприклад, худобу пасти, доглядати за нею. До того ж я любив шити, ото тим і зайнявся. Спочатку мені давали завдання по шиттю мої чотири тітки, я виконував ті замовлення і мав від того якісь копійки, але дуже тішився, що сам заробив. З приходом німців подався до Теребовлі, до знатного кравця тих часів Іванчука, проте згодом він переїхав до Львова і я далі вже сам займався швейною справою».

Далі продовжує розповідь Олег Уруський: «Під час німецької окупації нашої території набирались остарбайтери для різноманітних робіт в Німеччину. Мали забрати і пана Володимира, але так сталося, що замість нього зголосився його молодший брат Леонід. Пропрацювавши деякий час в тому німецькому фатерлянді, чоловікові там не сподобалося і він звідти втік. Подався в напрямку дому городами, полями, лісами, але його невдовзі спіймала німецька жандармерія і запроторила до концтабору Освенціма. Та й там свободолюбивий Льоня пробув недовго. За першої ж нагоди, коли його разом з іншими вивезли на роботи, він і звідти втік та подався манівцями додому. Йшов на піхоту через всю Польщу і таки дібрався до Старої Брикулі. Леонід був кріпкої статури, тому й пішов замість брата, тому йому й вдавалися ті втечі, був витривалим та впертим. Особисто я багато років працював в різних країнах Європи і хочу сказати, що там тепер, як і колись, до людей ставляться набагато краще, ніж у нас. Але по роботах там строга дисципліна й ніхто не думає як би то зробити як-небудь, побайдикувати тощо. Так було й в роки ІІ світової війни, німці не лише звірствували, спочатку вони більш-менш толерантно відносилися до основної маси населення, купляли за гроші в них продукти, інше, але вимагали доброякісної роботи – так розповідали очевидці тих часів».

За післявоєнні роки про життя свого чоловіка розповіла 93-річна пані Юлія, а пан Володимир лише зрідка уточнював та вставляв репліки: «В 1944 році по приході совєтів всіх чоловіків почали брати до армії. Але ми ще в 1935 році прийняли Євангелієвську віру й тому Володя не міг брати зброю до рук. Таких як він було багато, одні погоджувалися та йшли на війну, інших розстрілювали енкаведисти за відмову, а ще інших відправляли до Сибіру. Отак і Володі присудили 10 років заслання. Він опинився у Воркуті, був у Печорі. В тих жахливих умовах багато людей помирало та хворіло. Володя витримав небувалих мук три роки, а потім тяжко захворів, тіло вкрилося язвами, просто гнило, найбільші рани були в області правої ключиці. Тому його в 1947 році відпустили додому помирати. Та якимось дивом Володя за рік таки оклигав, видужав, більшість ран загоїлося, лише під ключице і до нині залишився отвір в м’язах. 4 лютого 1949 року ми з Володею побралися, я ж також із Старої Брикулі, ось і живемо вкупі до сьогодні. В селі мешкали до 1962 року, працювали в колгоспі. Володя змалку любив доглядати бджіл, його родина мала до війни пасіку неабияку, так він в колгоспі став головним пасічником. Працював наполегливо і з великою любов’ю, отримував за те премії, диплом, його навіть хотіли забрати до Тернополя. В 1962 році ми перебрались до Теребовлі, придбавши хату-кам’яницю в одного німця на прізвище Міллер. Наша нова оселя виявилася дуже давньою, люди розповідали, що хата стояла ще до прокладення залізниці в Теребовлі, до 1896 року за Австро-Угорщини. Може цій хаті нині 150 років, а може й усі 200. Зараз, як ви бачите, тут все забудоване, але коли ми тут поселилися, то кам’яниця стояла одна лише. Неподалік нашої оселі була нафтобаза і на неї Володя влаштувався працювати. Пропрацював довго там, аж до ліквідації бази через те, що нарешті до міста підвели газ. Всі ті роки Володя не покидав своїх улюбленців – бджіл, та хай за них він вам сам розповість».

Секрет довголіття пана Володимира

Кожного разу коли лунало слово «бджоли», пан Володимир ніби оживав, очі його загорались, а руки тремтіли… На запитання в чому ж полягає секрет його довголіття і як нині його здоров’я, пан Володимир відразу: « А що? А мене нічого не болить, не турбує, трохи лише недочуваю. – І демонструє, що він цілком здоровий, мацаючи себе та ляскаючи по грудях, ногах, також показує отвір в тілі від сибірських хвороб. – Я все життя не палив і не пив, недоїдав, навіть коли й було що їсти. Тому ось такий і все життя(пр.. авт. – худорлявий, стрункий). А бджоли(всі в цій родині вимовляють дане слово «пчьоли»), вони… Та я їх так люблю, так… Та так, що я би цілував їх, би їх навіть їв! В різні роки я мав від 40 до 60 вуликів, розводив навіть бджолині родини, а мед – то моя і наша найголовніша страва! Чи не кусали мене мої друзі? Чому ж? Жалили і то постійно, безліч разів. Бувало обліплять роєм всі руки, груди, ну й котрісь мимоволі випустять жала та свою отруту. Але я нічого не відчував, лише повиймаю жала і все, навіть нічого не пухло, не червоніло, ніякого знаку не залишалося. Шкода, що вже не можу ходити за бджолами…»

null

 

null

 

null

Наукова довідка: Застосування бджолиної отрути в лікувальних цілях народною медициною відомо здавна, нині це базується на її протизапальній, протибольовій і десенсибілізуючій дії. Вона стимулює обмін речовин, утворення червонокрівців і діяльність серцево-судинної системи, викликає зниження кров'яного тиску та вмісту холестерину в крові, поліпшує сон, апетит, гоєння ран, виразок; діє болезаспокійливо і протизапально; має сильні бактерицидні властивості. Бджоляна отрута та її препарати застосовуються при лікуванні ревматизму, невралгій, гіпертонічної хвороби, атеросклерозу, міокардиту, базедової хвороби, алергічних та трофічних захворювань і уражень периферичної нервової системи.

Отже, напевно секрет довголіття пана Володимира все таки в бджолах, в постійному споживанні меду та інших продуктів життєдіяльності цих комах. Цим можна пояснити й загоєння ран на тілі чоловіка, дуже малу хворобливість протягом всього життя, загальну стійкість організму.

Дочка пана Володимира, пані Аделя в кінці бесіди додала: «Тато доглядав бджоли до минулого року та і тепер майже кожного дня виходить на ґанок та заглядає за ними чи ще не вилетіли. Нажаль ми всі вулики розібрали та поскладали в підвалі, не знаю як він буде без тих бджіл…»

Також пані Аделя розповіла про братів та нащадків пана Володимира. В нього було ще два молодших брати – Леонід і Михайло. Дітей троє – Зеновія, Йосип(обоє покійні) та Аделя. Внуків п’ятеро і вісім правнуків.

В кінці гостин пан Володимир подякував за увагу і запросив наступного року на свій 100-літній ювілей.

Примітка: Зі слів пані Аделі та її мами Юлії - нині на їхнє подвір’я немає заїзду і в разі чого не буде навіть як винести тіло… А сталося це через сусідів, з якими Уруські добре жили аж до приватизації земель, до 1992 року. Тоді сусіди підсунули пану Володимиру документ, в якому йшлося про відмову від частини ділянки і старший чоловік, не розуміючи нічого, підписав папір. Про це відомо в міській раді та суді, але так нічого й не вирішено з їх боку на користь старшого заслуженого чоловіка до сьогодні.

null

 

null

 

null

 

null

 

null

 

null

 

null

Віктор Аверкієв, фото автора та з родинного архіву пана Володимира


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews  



Загрузка...