Хтось пише ще змалку, хтось в юності, хтось тільки тому, що в нього татусь, ну, дуже відомий письменник, то вже просто гріх «не писати». Українська письменниця з Тернополя Ніна Фіалко взялась за «перо» тоді, коли душа збагатилася життєвим досвідом і мудрістю. Аби розвіяти, бодай, найменші сумніви у своїх творчих задатках, взяла якось рукописи і пішла за порадою до відомого письменника Богдана Мельничука…
Торік разом з п. Ніною були у Стрию на «Книжковій толоці». Виступали разом у міській бібліотеці для дорослих. Шанувальники книги, які завітали на цей захід, в один голос заявили, що вже прочитали все написане письменницею. Прийшли, щоб придбати новий її роман «Холодний вітер перемін», який восени видрукувало тернопільське видавництво «Навчальна книга – Богдан». Читачі, а це в основному були жінки бальзаківського віку, жадібно ловили кожне слово авторки згаданої книги. Презентація пройшла на «ура». Пані Ніну обступили шанувальниці її таланту у черзі за автографом. 2018-й рік був дуже щедрим для Ніни Фіалко на численні зустрічі із невгамовними фанами-читальниками не лише у Тернополі, а й в численних містах, містечках і селах нашої неозорої України. Щоправда, їх було так багато (із розмови з письменницею), що до південного Херсону на запрошення вона вже не поїхала – трохи змучилась. Натомість не розгубилась і провела цікаву творчу зустріч-конференцію із херсонцями через скайп. Знаючи мою зайнятість, п. Ніна при нагоді подарувала свіженький роман. Щоправда, прочитати відразу не вдалося.
Перегляньте також:
- У Тернополі презентують чуттєву книжку подільського поета, який викриває злочини рф в Україні
- У Тернополі представили книгу полеглого Героя Любомира Крупи
Ніна Фіалко надзвичайно працьовита і плідна авторка. Нова її книга «Холодний вітер перемін» добре «скроєна», як і все, що вона досі написала. Про що роман? Про велику українську родину: від моменту її створення і до «брунькування», зростання, народження, смерть. У романі авторка намагається передати «дух» тогочасся, коли минуле зруйноване, майбутнього немає і величезна країна-руїна опиняється на межичассі. Сюжетна канва захоплива і водночас хвилююча: розповідь про те, як рятуються-виживають українці – на прикладі однієї родини. Часовий зріз лихих 90-х у «повній красі». Читати роман особливо цікаво тим, кого зачепила руйнація того, умовно кажучи, межичасся. А було воно надзвичайно важким і небезпечним, як високовольтна дуга. Мова про виживання в складний для країни час, про вже пресловуте для всіх заробітчанство. І, звісно ж, про його наслідки. Та, що там казати. Найбільше потерпіла (і потерпає) від того ще й досі – Західна Україна. Я не про матеріальний бік ситуації, а про моральний і духовний. Скільки залишилось зруйнованих сімей, холодних розрахунків, зради, образ, кривди, сліз – один Бог знає. Ця «біда», до речі, не обминула й мою родину. Тому кожне слово, кожний рядок роману дихає реальною правдою. Навіть не виникає думка, щоб запитувати авторку про те, скільки у написаному вигаданого, а скільки реального фактажу. Правда, реальність – вони завжди мають особливу енергетику, навіть якщо це художній твір. Бо душа читальника відгукується на неї і резонує в унісон. Зізнаюсь чесно, мені більше до душі не соціальне чтиво у літературі, а філософсько-духовне. А тут – зачепило. Згадала, як ці часи переживала моя сім’я, коли було двоє маленьких діток, чоловік подався за кордон, бо ми «невчасно» розпочали будувати дім. Не весело згадувати ті часи, коли продукти можна було придбати тільки за купони, вистоюючи довжелезні черги. Але, попри все, життя тривало, створювались нові сім’ї, народжувались діти… Це був соціальний стрес, з яким, між іншим, найбільше не впорались, як не дивно, «найсильніші» світу цього – чоловіки. Першими почали їхати на заробітки жінки. У романі історія трьох рідних сестер, батько яких був затятим комуністом і казав, що Бога не має. Старша їде до Тернополя, де швидкими темпами будується бавовняний комбінат і куди «заманювали» на роботу дівчат, даючи безкоштовне житло. «Холодний вітер перемін, що, як заморозки, вразили усе живе, приніс українцям розрив економічних зв’язків і занепад багатьох підприємств-гігантів, – йдеться в анотації до книжки. – Жертвами недолугої державної політики стали тисячі людей, які залишилися без житла і роботи». Одна із сестер стає повією, друга їде на заробітки до Греції, яка з жахом згодом усвідомить, що чоловік може обходитися без неї, а дітям потрібні тільки гроші…
Кожна з них зробила свій життєвий вибір. І «розплата» не забарилась. Де є причина, там завжди буде наслідок. Інша річ, яка причина? Який наслідок? «Часто жалкував, що ще не навчилися реставровувати добрих людей, маючи на увазі таких, як він, бо вони вміли відновити те, що занапастили попередні покоління» – каже один з героїв книги і має стовідсоткову рацію. Окремі речення роману можна розбирати на цитати, для прикладу: «Найлегша і найжаданіша дорога – це дорога додому, де залишилися найрідніші люди, які не перестануть чекати», «Мамин поцілунок перед сном не замінить дитині слів, мовлених по телефону», «У шлюбі, як і в будинку, має бути тепло, надійно і затишно», «Є речі, важливіші за гроші. Запитай своїх племінників, чого б вони більше хотіли, матір поруч, чи тих копійок, що вона передає», «Отак і живу у двох століттях – душею в минулому, а тілом – у незрозумілому сьогоденні», «За недодану материнську любов у дитинстві не можна ніякими грішми відкупитися. Гроші протікають, мов пісок крізь пальці, а любов залишається в серці на все життя», «Бо з Україною, як у шлюбі, треба жити не тільки в добрі, а й тоді, коли вона найбільше потребує захисту від ворога та байдужих людей», «Відданість не за подарунки і гроші з-за кордону, а за бабусину казку перед сном, зроблений разом із дідусем паперовий кораблик. Про дитячі роки згадуємо часто, особливо про рідних, які були поруч нашого ліжечка під час хвороби». Згадуються при цьому слова Піфагора: «Велика наука жити щасливо полягає у тому, щоб жити тільки тут і зараз». Саме цього дотримується одна із сестер Галина, навіть не вона, а її чоловік, який не дозволяє їхати за кордон на роботу. Завдяки його мудрому рішенню зберігається сім’я, а довкола неї – внуки, а відтак – оживає і продовжує «цвісти» одна з гілок родового дерева. Це яскравий приклад того, що відбувається, коли на перший план виступають загальнолюдські моральні принципи.
Після прочитання роману приходить розуміння того, що чим старшим стаєш, тим ціннішим для тебе стає кожний прожитий день. Як важливо не проґавити кожну хвилину прийдешнього дня, не розгубити його похвилинно на дріб’язок. Не пропустити Щось надто важливе для душі і серця, аби потім, коли «сидітимеш на хмаринці», не шкодувати про це.
