Валентина Семеняк

Валентина Семеняк

журналіст, фотохудожниця, письменниця

Таємниці загубленого міста відкриває «Галатига»

15.12.2018 16:13   Джерело: TeNews
Автор : Валентина Семеняк

«Галатига». Вперше почувши це слово, закохалась у нього з… першого звуку, з першої букви, з першого погляду. Та й інтуїція не підвела. Бо згодом з’ясується, що у перекладі з кельтської воно означає Гала-світло і Тига-тиша. Уявляєте? Який глибокий зміст криється у цьому слові! «Тихе світло» – це дотик до Божественного, до вищих (горніх) світів. Між тим, цим словом називають урочище, яке знаходиться на околиці села Нирків у Заліщицькому районі. Люди, які там живуть, давно звикли до назви урочища, так би мовити, «зрослися» з ним, бо воно часто на вустах. Тож, замисливши створити культурно-мистецьку територію у селі Нирків Заліщицького району, Василь Кулевчук (автор ідеї дослідження та координатор проекту) разом із своїми друзями однодумцями, не довго думали над назвою. Вона сама прийшла:  Галатига.   

Тут особлива атмосфера, краєвиди, люди, і... навіть повітря. У Тернополі (на момент нашого від’їзду) не по грудневому світило сонце, а у Ниркові було сніжно і зимно. А ще – затишно. На місці «Галатиги» була колись шкільна їдальня. У старенькому приміщенні молодь навела лад – і воно ожило, зануртувало  цікавим насиченим життям: творчі майстер-класи, арт-терапія за участю спеціальних гостей з Академії Лідерства (Чернівці), щодо настільних ігор, то вони вийшли на новий рівень: вперше було проведено турнір з ігор Dobble, UNO та Saboter, а найспритніші учасники та учасниці навіть отримали за свої старання призи. В імпровізованому кінотеатрі у перший день зими дивились фільм «Хроніки Нарнії», зробили експертне обговорення, провели вікторину. Найактивніші учасниці цієї мистецької локації – місцеві школярки. Спілкуємось із Ганнусею, яка ділиться враженнями від занять арт-терапією: "Спершу мені було трохи страшно, бо треба було казати вступну промову, а я це робила вперше. Але все стало раптом так легко, коли ми просто почали малювати. Тоді я розслабилась і вже забула про все. Думаю, кожен хто там був, теж відпочив. Нам треба робити такі події частіше, бо малювання дуже додає сил».

"Коли я бралась організовувати турнір, то думала, що проводити його буде легко. Виявилось, що це трохи не так – треба було пояснювати всім правила, допомагати – це було трохи важко. Але загалом у мене позитивні враження – все таки, було весело." (Іванка, про турнір з настільних ігор).

А нещодавно у новому освітньому центрі  «Галатига» відбулась цікава подія: відкриття інформаційної виставки, де йдеться про історію зниклого міста Червоногорода. На відкриття прийшли організатори, школярі і люди поважного віку, які своїми розповідями – свідченнями допомагали відтворювати «історію», бо вони її ще пам’ятають. Про те, як створювалась «Галатига» і як працювалось над виставкою, розповіли  голова сільської ради Іван Безушко, Василь Кулевчук – ментор інтелектуального розвитку (УАЛ), Марія Безушко – спеціаліст відділу муніципального розвитку, інновацій та енергоефективності Чортківської міської ради. Дещиця про Василя Кулевчука – правдивий дослідник сільської місцевості. Встиг побувати у всіх 24-ох областях України та в АР Крим. Йому на допомогу прийшли дослідники – культуролог Світлана Ославська та історик Тарас Грицюк. Киянка Ольга Зарко розробила  дизайн. Сашко Мікальчук – стенди.  Виставка презентує історичну й культурну спадщину Червоногорода з різних ракурсів. Сьогодні від колишнього містечка залишилося всього кілька зруйнованих споруд та назва “урочище Червоне”. Остання назва у багатьох асоціювалась із радянським періодом. Але в пам’яті мешканців Ниркова  існує інша – Червоногород, в якому жили люди, які насолоджувалися життям, ходили до костелу, до млина. Саме тому велика частина цієї виставки – це спогади жителів Ниркова. В експозиції поєднано історичні дати й факти історії Червоногорода з оповідями про життя пересічних людей. Це були інші часи, інші історичні пласти, інший інформаційний простір. Але всіх їх об’єднувало одне – людські долі. А вони були здебільшого у минулі століття понівеченими або знищеними. Участь у проекті взяла художниця Оксана Федько. Розпитуючи людей поважного віку, їй вдалося створити тематичну підбірку про те, як мешканці Червоногорода  були змушені його покинути і перебратись до Ниркова. Відтак – Польща, Сибір, Казахстан, Донбас… Сумно, але нашого цвіту по всьому світу. Своїми життєвими історіями та й не тільки, поділились Марія Місько, Марія Лавута, Ганна Ванджура.

Невідомо, скільки ще таємниць ховає в собі урочище Червоногород, адже серйозно цією територією раніше ніхто ніколи й не займався. «Галатига» зробила перші кроки у цьому напрямку. Дорогою до руїн палацу нещодавно встановили сучасні інформаційні стенди з українсько-англійськими текстами. Для майбутніх туристів це неабияка просвітницька підтримка: про замок – палац Понінських-Любомирських, про млин, Костел Вознесіння Пресвятої Діви Марії, монастир сестер-милосердниць та усипальницю Понінських, червоногородський цвинтар. Реалізація проекту стала можливою за підтримки Українського культурного фонду та Нирківської сільської ради.

«Три речі, які мене особисто щиро захоплюють, написав один із користувачів соцмережі Фейсбук,  –  Марійка Безушко, Василь Кулевчук та село Нирків –  об'єднані в одну силу! До того ж з наміром зібрати інших 70 класних, драйвових, ідейних, мудрих людей в одному місці, для того, щоб спільними силами створити в селі Центр розвитку!!! Це щось неймовірне! Щиро радію за них. Та ні крихти не сумніваюся у їхній справі :) У них все вийде!».

Особисто у цьому також не сумніваюсь. Адже галатигівці працюють і творять за принципом: не чекати на когось, а робити добрі справи для села самим. От для прикладу. Розмалювали автобусні зупинки: та це ж художні «полотна» просто неба! Ганнуся, Анжела, Оля…  Після занять у цьому культурно-мистецькому центрі Ганнуся, приміром, зрозуміла, що не обов’язково після закінчення школи йти навчатися у ПТУ чи їхати до Польщі на заробітки – є інші можливості особистої реалізації.

На думку Василя Кулевчука, у Ниркові відбувається децентралізація культури. Годі проголошувати популістичні лозунги про відродження села, –  каже він. – Українське село треба не відроджувати, а розвивати. Якщо зайти на сайт «Галатиги», то на аватарці  можна прочитати таке: «Взаємодіємо. Надихаємось. Навчаємось. Діємо. Аналізуємо». Прочитавши, розумієш, будь-які питання зайві.

Виїхали ми із Ниркова о тій порі, коли ще не бралось на вечір.  Перед нашими очима постали  у глибокому видолинку дві вежі, одна з них була вже понівечена часом. Червоногород постав перед очима, як на долоні. Довкілля огортав похмурий грудневий простір. І лише смужка даленіючого обрію жевріла багряними відтінками. Десь там, за видноколом, жило сонце і його відблиски дарували символічну надію – попереду новий час, час нових відкриттів і звершень. Гала – світло, Тига – тиша. Гармонія і рівновага. Які ще таємниці ховає в собі загублене місто?

null

 

null

 

null

 

null

 

null

 

null

 

null

 

null

 

null

 

null

 

null

 

null

Фото: Валентина Семеняк


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews  



Загрузка...