Синдром жертви може розвинутися з різних причин.
А ось риси, характерні для людей, які страждають від нього, дуже навіть схожі. І сьогодні ми якраз поговоримо про це. Зазвичай це не дуже впевнені в собі люди. Вони, наприклад, сильно залежать від допомоги інших, оскільки не в змозі вирішити свої проблеми самостійно. А ще вони не вміють визнавати свої помилки…
Перегляньте також:
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
- На Тернопільщині переселенці можуть отримати грантові кошти на відкриття власної справи
Синдром жертви (або синдром хронічної жертви) розглядається як можливий симптом психічного розладу. Цей стан, зокрема, сильно впливає на спосіб життя, причому як самого «хворого», так і людей, що його оточують.
Зрозуміло, всі ми в певний момент життя стикаємося з тими чи іншими труднощами. Вам теж, напевно, вже доводилося відчути себе жертвою. Так, або хтось намагався нашкодити вам, і у нього це вийшло, або ж ви самі прийняли неправильне рішення і загнали себе «в кут».
Але самовдосконалення в тому і полягає, що потрібно знайти в собі сили і подолати ці труднощі. А рухатися вперед дуже допомагає позитивний настрій!
На жаль, далеко не всі люди сильні духом настільки, щоб долати себе. Більшість просто занурюється в це «море негативу» і перетворює себе на «жертву обставин» на все життя. Так легше!
Які вони, люди з синдромом жертви?
Насправді їх легко виявити. Досить звернути увагу на вираз їхніх облич, погану поставу і песимістичний тон голосу при розмові.
Вони завжди звинувачують інших (але не себе), а сформовані не кращим чином обставини розглядають не інакше як прокляття чи злий фатум.
Вони так сильно живлять в собі цей синдром жертви, що відштовхують від себе оточення.
Їм близькі такі почуття, як злість або заздрість. А також вони ніколи не беруть на себе відповідальність за всі ті біди, що з ними трапляються.
Ось кілька відмінних рис патологічних «жертв»:
1. Звинувачують інших в недостачі допомоги
У більшості випадків ці люди відчувають сильне розчарування, коли не отримують допомоги від оточення. Вони сумніваються у своїх здібностях і не відчувають себе самодостатніми. Це заважає їм самим вирішувати свої проблеми. Зазвичай вони роблять з усього цього справжню драму.
2. Несвідомо маніпулюють фактами
І не важливо, де криється корінь проблеми. Ці люди завжди знайдуть спосіб спотворити факти так, щоб винним виявився хто завгодно, тільки не вони самі. Інакше кажучи, те, що вони роблять, називається несвідомою маніпуляцією фактами. Синдром жертви змушує людей поводити себе подібним чином. Але слід зазначити, що і відчувають вони себе саме так… жертвами.
3. Їх самокритика дуже обмежена
Люди з синдромом жертви не здатні об’єктивно оцінювати свої хороші риси. А ще вони часто критикують свої дії. Хоча часто це є лише виправданням того, що «світ повернувся до них спиною», що винні у всьому не вони, а хтось інший. Так що виходить цілком логічно: у людей з синдромом жертви здатність до самокритики дуже сильно обмежена.
4. Вони повністю зосереджені на нещасті
Цей тип людей вважає, що вони прийшли в цей світ, щоб страждати (і тільки!). Вони впевнені, що майбутнє нічого доброго їм не запропонує. Вони часто говорять про свої «прикрощі» з оточенням і ще більше утверджуються в своїй думці. В результаті реальність постає перед ними в абсолютно спотвореному вигляді.
5. Маніпулюють іншими людьми
В цьому випадку мова йде про шантаж. Оскільки це єдина можливість людей з синдромом жертви отримати допомогу вчасно! Коли у них трапляється якась неприємність, вони прикладають всіх зусиль, щоб їх оточення відчуло себе винуватим. І якщо все йде за планом, інші люди дійсно поспішають їм на допомогу.
6. Синдром жертви – це нескінченні проблеми
Синдром жертви – це серйозна проблема, яка з плином часу лише посилюється. Людина попросту звикає до своїх «трагедій», і вони, в свою чергу, стають для неї рутиною, способом життя.
Одна з можливих причин – це постійні неуспіхи: коли людина намагається виправити ситуацію, але у неї не виходить. Бажаного результату вона не бачить. І так повторюється багато разів.
В результаті це призводить людину до розпачу, вона щиро розчаровується в собі, своїх силах і в «справедливості» світобудови. І проблеми стають для неї важким емоційним тягарем. Вони тягнуть її за душу і спливають всі разом при появі нової.
Саме тоді людина і починає сприймати все погане як «норму», їй починає здаватися, що вона все це заслужила. І вона сама перетворює своє життя у трагедію, не бачачи для себе ніякого виходу.
