21 вересня відзначають перше двунадесяте свято в церковному році – Різдво Пресвятої Богородиці. Отже, й розмова наша сьогодні буде про Пресвяту Богородицю та про те, що й звідки нам про Неї відомо.
– Які відомості про Богоматір дійшли до наших днів?
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Свята Православна Церква володіє найповнішою інформацією про життя та служіння Діви Марії. Наше Священне Передання Церкви зберегло чимало відомостей про те, де, як і чим жила Пресвята Богородиця.
Все ж, тут слід зауважити, що величезною цінністю нашої Церкви є не лише Святе Писання Біблія, але й інші авторитетні джерела, зокрема історичні.
І оскільки лише Православна Церква є апостольською Церквою, то Вона, не перериваючи своє спадкоємство від святих Апостолів, ретельно зберігає всі релігійні та історичні артефакти, пов’язані з земним життям Спасителя, Пречистої Діви Марії чи Святими Угодників Божих, сформувавши для цього окрему богословську дисципліну – Агіографію.
Хоч Пресвята Богородиця живучи на землі явила собою ідеал смирення та всяко приховувала Себе від гаміру цього світу, Її постать не змогла пройти повз людську увагу.
Правда, з волі Божої та волі самої Діви Марії, Святе Євангеліє дуже скупо подає нам відомостей про Неї. Але це зовсім не тому, що Вона була цього не гідна! (Ось, основні: Мф 1. 16, 18–25; 2. 11, 13–15, 19–23; 12. 46–50; 13. 55; Мк 3. 31–35; Лк 1. 26–56; 2. 4–7, 16–52; 8. 19–21; Ин 2. 1–12; 19. 25–27; Деян 1. 14.).
Здається, можна підкреслити три найбільші причини того, чому так сталося.
По-перше, Євангеліє – це історія земного життя Ісуса Христа. Мета Євангельських розповідей – подати людству відомості про домобудівництво нашого спасіння. Якби ще не зміцненим у вірі людям Нового Завіту одразу відкрити вчення про Богоматеринство Пресвятої Богородиці, та ще й у повній мірі, це не тільки б налякало їх, але, швидша все, взагалі відвернуло би їх від Церкви.
Із іншого боку, природне смирення та цнотливість Діви Марії противилися будь-якій людській увазі, тим більше – славі. І хоча від Бога Їй було пророцтво про те, що вже незадовго «Її ублажатимуть усі роди», цю свою славу вона хотіла отримати не від людей, а тільки від Бога, в Його майбутньому Царстві.
І по-третє, правдива слава Богородиці заступила би собою славу всіх інших святих мужів і жінок Святого Писання. Це б також вносило певний безлад та хаос у існуючу Богом встановлену ієрархію християнських цінностей. А наш Бог є не Богом безладу, а порядку. (1 Кор.14:33 )
Відтак, можемо прийти до висновку, що та кількість інформації, яку ми зустрічаємо у Святому Писанні про Богородицю, була найбільш оптимальною, правильною та корисною для нас.
Важливо знати, що Біблія – хоча й головне, але зовсім не єдине джерело нашої інформації про Бога та Церкву. Левову частку відомостей про них ми черпаємо зі Священного Передання Церкви.
Серед іншого, у Переданні ми маємо збережено й відомості про життя Богородиці.
Варто підкреслити, що Священне Передання Церкви це не щось абстрактне. Лише на самих початках свого формування воно було усним. Але вже зовсім скоро воно, на рівні зі Святим Писанням, складало обов’язковий корпус писань та впорядковану систему вірувань Православної Церкви.
Отже, серед всіх інших важливих відомостей, церковна свідомість зберегла і чимало відомостей із Життя Святих, і зокрема – з житія Діви Марії. Існують чимало авторитетних, достовірних творів, у яких досить детально відображене життя Богородиці. Ще автори древності намагалися записати чи реконструювати життя цієї неймовірної Діви. Хоча, звісно, не всі такі свідчення мають однакову наукову чи богословську цінність.
– Чи слід вірити апокрифам, у яких є згадки про Пресвяту Богородицю?
За своєю природою жанр апокрифів не вартий довіри з кількох причин. Серед головних варто брати до уваги те, що апокрифи з’явилися не лише, як намагання певних людей доповнити канонічні Євангелія, але, що найдивніше, взагалі замінити їх собою. З іншого боку, це були твори, що адресувалися обмеженому колу людей, від чого й з’явилася грецька назва цього жанру літератури – апокріфос – тобто, таємний, прихований.
Мені пригадується один поважний професор-богослов, який чимало років витратив на дослідження Старозавітних і Новозавітних апокрифів. Підсумовуючи весь всій богословський, науковий доробок він змушений був визнати, що нічого принципово цінного та авторитетного за багато десятків років знайти в апокрифах так і не довелося. Це лише людська спроба мавпування, наслідування авторів Святого Письма. Звісно, в такому випадку краще всього унаслідується стиль та форма подачі тексту. Але сам зміст майже завжди являє собою повну нісенітницю, яка в кращому разі не суперечить Біблії. А випадки, коли б розшифровані апокрифи дійсно доповнювали Святе Писання цінною, душе корисною інформацією можна порахувати на пальцях однієї руки.
Не забувайте, що навіть тлумачні словники знають, що термін «апокрифічний» у переносному значенні вживається в сенсі «вигаданий», «несправжній», або «сумнівний». Тому, слід розрізняти просто апокрифи від власне християнських апокрифів. Вони з’явилися в наслідок кропіткої роботи християнських авторів по «підчищенню» гностичних текстів та погодження їх із правдивою Євангельською історією. Серед таких можна назвати «Історію Якова про народження Марії» (інакше – «Протоєвангеліє Якова»; 2-га половина – кінець II ст.., Єгипет ..), «Євангеліє дитинства» (інакше – «Євангеліє від Фоми»; II в.), «Книга Йосипа Теслі »(бл. 400 р, Єгипет),« Святого Іоана Богослова сказання про Успіння Святої Богородиці » (IV-V ст.). Звідти ми черпаємо авторитетні відомості про життя Богородиці.
– З якого часу почали вшановувати Матір Божу?
Очевидно, що вшанування Пресвятої Богородиці почалося ще в Старому Заповіді, одразу після гріхопадіння. Тоді Господь прорік, що “насіння жони зітре голову змія”. Святий пророк Давид прекрасно пише про неї в 44 псалмі: “По правиці Твоїй стала Цариця в офірському щирому золоті. Слухай дочко і побач і нахили вухо своє, — і забудь свій народ і дім батька свого! А Цар буде жадати твоєї краси, бо Він — Твій Господь, а ти до землі Йому кланяйся… Вся оздоба царської дочки — усередині, шата ж її погаптована золотом… Я буду ім’я твоє згадувати у всіх поколіннях, тому то народи по віки вічні Тебе славити будуть!” (Пс. 44:10-12,14,18).
Але особливо стали прославляти Богородицю після того, як Ангел сповістив їй про народження від Неї Спасителя світу: “Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою, Благословенна Ти між жонами” (Лк. 1:26-28). Вслід за Ангелом стали прославляти Пресвяту Діву, як Матір Господа, і всі благочестиві люди. Так, коли Єлизавета, мати Іоана Предтечі, “почула привітання Маріїне… сповнилася Духа Святого і вигукнула гучним голосом і сказала: благословенна Ти між жонами… і звідки це мені, що Мати Господа мого прийшла до мене?” (Лк. 1:41-43). Пресвята Діва Марія не тільки не відкинула і не відхилила це прославлення, але Сама зволила сказати: “віднині ублажатимуть мене всі роди” (Лк. 1:48).
Унікальна роль Богородиці в справі нашого спасіння не могла пройти повз увагу вже перших християн, тому підсумовуючи все раніше сказане, можемо прийти до висновку, що Пресвяту Діву Марію Богородицю правдиві віруючі шанували завжди, відколи існує людство.
– Чому Її не почитають протестанти?
Протестанти та сектанти втратили реальні духовні орієнтири, й самі тепер прагнуть стати на місце Бога, придумуючи для себе власні закони та духовні принципи. У той час, коли вони вийшли з Єдиної, Святої, Соборної та Апостольської Церкви, вони відірвалися, відпали від джерела благодаті та істини.
Рамки нашої розмови не дають нам можливості детально розглянути тему, для дослідження якої за дві тисячі років було написані безліч товстенні томів. Тим не менше зауважу, що переконання протестантів не лише суперечать теорії богослів’я. Вони порушують увесь сотеріологічний та онтологічний, природній ритм християнського буття.
Без Богородиці та її подвигу не могла б відбутися Церква, а значить – не було б звершене наше спасіння. Заперечувати це – означає свідомо йти проти Істини, а це і є найбільший гріх серед усіх – гріх хули на Святого Духа. Не випадково, ІІІ Вселенський Собор навчав, що правильне шанування Ісуса Христа не можливе без правильного шанування Богородиці. Тому, той, хто не шанує Пресвяту Діву Марію Богородицю – цим самим і не шанує Її Сина – а нашого Бога та Спасителя.
Можна заперечувати букву, але не можна заперечити дух. Неймовірна кількість чудес Богородиці, що проявляється навіть від її святих ікон – це найкращий та найбільш переконливий доказ того, що лише той, хто шанує Пресвяту Діву Богородицю належить до Правдивої Церкви Христової.
Пресвята Богородице, спаси нас!
