Успішні люди – це ті, котрі в дитинстві мали дуже добрі стосунки з мамою. Глибока дитяча образа на маму призводить у дорослому житті до уникання близьких стосунків, розвитку узалежнень, пасивності, безініціативності та покірності чужій волі.
– Давня образа може спричиняти не лише проблеми і неприємності, а й вигоди, – каже Наталія Гаєвська. – Потрібно бачити і те, і те
Перегляньте також:
Стосунки з мамою у перші роки формують моделі поведінки на подальше особисте і професійне життя. Від того, скільки дитина отримала маминої любові, уваги і піклування, залежить її власне ставлення до інших.
Хочу це пояснити на прикладі однієї з клієнток, – розповідає психолог Наталія Гаєвська. – Умовно назвемо її Надією. Жінка звернулася за консультацією, коли була в глибокій депресії. Вона перебувала у надзвичайно пригніченому стані, їй нічого не хотілося, почала втрачати вагу. Страждала від гіпертонії, проблем із суглобами і сильних мігреней. Підозрювала, що чоловік її зраджує. У стосунках з дитиною теж були проблеми. І на роботі, на її переконання, не мала визнання. Керівник нагороджував і заохочував інших, а вона тягла на собі всю роботу.
Завжди – на другому місці
Під час терапії вдалося з’ясувати, що в Надії – задавнена образа на маму. Полягала вона в тому, що, на думку жінки, мати більше уваги приділяла її молодшій сестрі. Надія змогла пригадати дуже багато прикладів з дитинства, коли почувала себе обділеною.
– Такі неприємні речі в дитинстві потім стають передумовою для створення певного поведінкового сценарію для дорослого життя, – пояснює пані Гаєвська. – Дитиною Надія почувалася відторгненою, малоцінностою та недостойною любові. І дорослою вона також жила в переконанні, що обов’язково знайдеться хтось, хто захоче забрати щось дуже важливе для неї. У дитинстві важливою є материнська любов, у дорослому житті — це ще й інші цінності.
Так, у власній сім’ї Надія не мала довіри до чоловіка. Вважала, що він її зраджував, бо був багато у чому кращим за неї.
– Насправді ж у стосунках із чоловіком вона вкотре поверталася у стосунки з мамою, – пояснює психолог: – “Мене знову ставлять на друге місце. Знову є хтось кращий і достойніший за мене”.
Винен не я, а «погані люди»
Загалом ті, хто переживає таку задавнену образу, схильні звинувачувати у проблемах не себе, а когось іншого. Це може бути чоловік, керівник, рідні: “Чоловік гулящий, начальник несправедливий, рідні не цінують”. Однак дуже важливо розуміти, каже фахівець, що людина власною поведінкою сама несвідомо провокує інших на таке ставлення.
– Дивіться, як це працює, – продовжує Наталія Гаєвська: – Так, ця неусвідомлена образа на маму спричиняє багато негативних моментів – людина страждає від зради, негативного ставлення. Але є і підсвідома вигода. Бо той, хто погоджується на роль жертви, вже не зобов’язаний щось вирішувати, за щось відповідати. Людина фактично не бере відповідальності за власне життя. Адже всі невдачі може “списати” на “поганих людей”, які її не цінують. Вона, по суті, так і залишається маленькою дитиною, яка не змогла вирости.
Для того, аби позбутися цієї глибинної образи, потрібно зуміти побачити не лише негатив, який вона спричиняє, а й вигоду.
– Повертаючись до випадку Надії, додам, що насамперед ми шукали, в чому вигода для неї в ролі жертви, – розповідає психолог. – А далі шукали способи, як брати на себе більше відповідальності. Завершилась терапія доволі успішно. У жінки нормалізувався тиск, її перестали мучити мігрені, зникли інші психосоматичні симптоми.
Маминих «проколів» є безліч
Проблеми у стосунках із мамою у кожної вікової категорії мають свої особливості.
– Від народження до півроку чи року образи на маму як такої виникати ще не може — дитина не відділяє себе він мами, вони — одне ціле, – розповідає пані Гаєвська. – Але буває, що мати раптом змушена покинути дитину на якийсь час. Чи з певних причин не може дати їй достатньо материнського тепла, наприклад, через післяпологову депресію. Тоді є ризик, що в подальшому дитина й сама уникатиме близькості.
Психологи в такому випадку говорять про несформовану базову довіру до світу. У дорослому житті така людина намагатиметься уникати близьких стосунків або ж шукатиме способи чимшвидше з них вийти.
Від півроку до двох проблеми з мамою виникають через те, що мати не завжди може відповідати всім очікуванням малюка. Не завжди може достатньо точно вгадати, чого він хоче саме зараз: їсти, спати чи відпочити.
– Якщо дитина винесе негативний досвід з цього періоду життя, то в подальшому “залипатиме” в стосунках, буде схильна до різного роду залежностей, – пояснює психолог. – У такий спосіб дорослий шукатиме маму, яка свого часу не дала йому достатньо любові.
Як тільки дитина починає усвідомлювати власне Я – приблизно із трьох років – з’являється прагнення до самостійності. Якщо мама його не підтримує, а навпаки, починає «тиснути» – дитина стає пасивною і безініціативною.
– Такі дитячі прояви краще підтримувати, хай навіть батькам вони приноситимуть незручності, – радить пані Гаєвська. – Незручності — тимчасові, помальовані стіни можна пофарбувати. Важливіше — дати дитині розвинути незалежність.
Надмірна опіка 3-4-річного теж може зіграти з ним злий жарт у дорослому житті.
-Часто на терапії клієнти озвучують такі перші спогади: «мама не давала продихнути, мама завжди знала, як краще», – продовжує фахівець. – Це – класична гіперопіка, яка згодом змушує ставити чужі інтереси вище за власні. Такою людиною легко маніпулювати, вона не може противитись чужій волі. Сама може кипіти від злості, але виразити її не наважується.
Такі жінки, як свідчить практика, часто стають дружинами нарко- чи алкозалежних, тиранів, у їхніх сім’ях нерідко присутнє насилля. При цьому чи не найважче для жінок – це визнати проблему, сказати вголос «чоловік мене б’є». І лише під час терапії піднімається дуже давня образа на маму. Самотужки зламати таку сформовану в ранньому дитинстві матрицю поведінки доволі складно, тому краще це робити разом із фахівцем.
– Як бачимо, маминих «проколів» може бути безліч, – підсумовує пані Гаєвська. – Дуже часто буває, що мама приділяє менше уваги дитині не тому, що не любить її, а через те, що має своє доросле життя, зі своїми кризовими моментами. Головне – аби такий спосіб поведінки не став постійним. А дорослим варто сказати собі, що наші батьки – звичайні живі люди. Які, як і ми, неідеальні, чогось не знали, а чогось боялися. І, як і ми, вони теж мали право на помилку.
З братами і сестрами рости легшее
Якщо в сім’ї не одна дитина, а кілька, то в вибудовуванні стосунків з мамою є як плюси, так і мінуси.
Так, в описаній вище ситуації старшу сестру образила мамина прихильність до молодшої, і це стало справжньою трагедією. В інших випадках, каже психолог, наявність братів чи сестер може неабияк допомогти.
– Особливо це помітно у тих сім’ях, де мати багато в чому непослідовна у своїй поведінці, не може чітко визначити свою позицію по відношенні до дітей, – каже Наталія Гаєвська. – Тоді діти намагаються підтримати, «витягнути» одне одного. Щоправда, це теж певною мірою недобре. Тому що так діти перебирають на себе дорослі моделі поведінки, які в подальшому скинути з себе дуже важко. З них виростають люди, позбавлені дитинства.
Але якщо діти зуміють навчитись підтримувати самі себе і самі собі допомагати, то, як правило, образи на маму в них не залишається.
– Парадоксально, але такі, залишені самі на себе діти, не мають до мами претензій, – додає психолог. – Їм легше визнати, що така проблема була, вони легше через неї проходять. А ті, хто залишився без маминої уваги і при цьому затаїв глибоку образу, – навпаки, схильні маму виправдовувати і наполягати на тому, що все було гаразд. Працює такий зв’язок: «Якщо мама по відношенні до мене хороша, то і я хороший. Якщо мама недобра, то і я недобрий. Бо я – її продовження».
За матеріалами сайту 20 хвилин.
