Під час ХІХ Всеукраїнського фестивалю лемківської культури “Дзвони Лемківщини” розпочала свою діяльність цікава локація “Лемківська польова експедиція”. В її межах проводилась зйомка відеоспогадів лемків, які залишаться у відеоформаті в архіві Всеукраїнського товариства “Лемківщина”. Зйомку проводили творчі молоді кінооператори з Тернопільського обласного підприємства “Фірма “КіноДністер””.
Біля 20 поважних лемків та лемкінь відвідали подвір’я та розказали свої спогади про ті непрості часи, коли маленькими дітьми разом з батьками були депортовані з Лемківщини (територія Польщі) до Радянської України. Живі розповіді малюють картину суцільного горя, адже на виселення людям давали від трьох до шести годин. Родини встигали забрати те, що допоможе вижити там, де мали опинитися – більшість сімей були багатодітними, на своїх землях у рідних Карпатах були заможними. Майже кожна родина везла у невідомість ікони з рідних хатів, рушники, подушки, посуд, вишитий одяг. У кого був віз ставили те, без чого було б тяжко вижити – кам’яні жернова та ступи. Жерновами потім мололи зерно та кукурудзу, у ступі готували пшеницю до різдвяної куті. Родини мали надію повернутися, але ті, що бачили позаду себе вогонь пожежі – розуміли, що за ними спалюють мости. На місцях, де вигружали з потягів переселенців, батькам потрібно було відшукати місце, де оселити свої родини. Лемки ходили селами та вишукували хати, з яких також виселяли поляків у Польщу. Жили перший рік на межі бідності – практично без грошей, оточені непорозумінням, відірваними від рідної землі, майже без надії, але тримались гуртом, ділились останнім. З собою гірські люди привезли свою майстерність по обробці землі, адже століттями вирощували свої врожаї на тяжких кам’янистих землях, українська земля прийняла землеробів лагідно та віддала щедрим врожаєм наступного року. Садили зернові, овочі та вчили своїх нових сусідів вирощувати, наприклад, помідори. Розказує пані Анелія (84 роки): “У Теребовлянський район у село Лиськів нас переселили цілим селом Тисовець (Краківська область). Це були лемківські музиканти та столярі. Лиськів стоїть у лісі, навколо багато струмків, ніби у нас вдома на Лемківщині. На подвір’ї нашої хати у стодолі стоять такі гарні жернова, що тут у Лемківському селі таких нема. Най би хтось забрав, бо люди виїхали з села, стодола завалиться та й все. Маю ще ступу на кутю та бамбетель файніший за цей. Нас було багато у родині дітей, але я зосталась, та й ще маю подружок, і ми з Тернополя намагаємось щороку сюди на ватру приїзджати, пригорнутися до лемківського, до свого.” У родинах досі зберігають свої найцінніші речі – гонятка, цідилка, сорочки, висьорки, хустки, кризи, збирають та записують лемківські пісні.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Також польова експедиція співпрацює з держаним архівом Тернопільської області. Усі бажаючи могли взяти флаєрки з контактами архіву. “Прохання приносити або надсилати дані документи у державний архів Тернопільської області за адресою: вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, праве крило, четвертий поверх (Тернопільська обласна державна адміністрація, тел. 52-25-63)
В межах польової експедиції протягом дня та вночі всі бажаючи могли подивитись фільми на тематику “Лемківщина”, серед них був представлений фільм “Лемківський Кермеш” (ТМЦ.ІНФО), пізнавальні програми для дітей Телевітамінки – “Лемківська писанка”, “Різдвяний павук”, “Музейний комплекс “Лемківське село””, також демонструвались фільми Вальтера Максимовича (США).
Фото автора
