Що таке слово родина? Всеохопне і водночас безмежне. Бо коли його чуємо, то спочатку уявляємо кожний свою родину (сім’ю). Але у цьому слові ховається ще одне: роди. Не було б родів, не було б і родини. Один рід, другий, третій, четвертий – і так до безкінечності. Одні роди об’єднуються, інші щезають, розчиняючись у прийдешніх поколіннях. Вічний процес, який мав колись початок і який постійно перебуває у вічному процесі творення. БоТворення – від слова Творець.
З роду в рід (по батьковій лінії) у моїй родині переповідається одна цікава історія. Ніколи про це не писала, а сьогодні зазирнула в Інтернет (День родини!) і захотілось «викласти її на папері». Витоки мого (батькового) роду із Східної Саксонії (Німеччина) та Польщі. Прізвище Штанге там дуже розповсюджене. У наших краях писарі дописали букву «й» і утворилось Штангей. Материн рід – Черкащина, дуже розповсюджене прізвище Мамієнко. А історія така…
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
У моєї прабабусі Насті було семеро синів, один з них – мій дід Юхим. Служила вона у пана: доглядала корів. Одного разу до пана на відпочинок з’їхалось багато панів та підпанків. І коли забава була в розпалі, а пан напідпитку, потягнуло його «на подвиги». Махнув рукою, щоб всі затихли і заявив: якщо хтось зараз зуміє проїхатись на його дикому жеребцеві, то скільки на ньому проскаче – вся земля його. Пан задоволено потирав долонями, бо був переконаний, що ніхто не зуміє загнуздати норовистого коня. Так воно й сталося, хто не підходив, кінь пручався, ставав дибки. Настя, яка все чула і бачила, несподівано запитала: «Мені можна?». Всі, хто були на панському дворі, дружно зареготали, і пан з ними за компанію. Аж сльози йому виступили. Однак за якусь хвилю часу змінив сміх на милість і дозволив служниці спробувати щастя. Всі затихли… Настя підійшла до коня, погладила гривку, лагідно до нього заговорила, бо він був дуже схарапуджений… Підставила ослінчик і миттю опинилась на жеребцеві. Все відбулось так блискавично, що ніхто не встиг навіть оговтатись: Настя мертво вчепилась в гриву, припавши до коня. Той чимдуж «полетів» у поля…
Пан дотримав свого слова. До цього часу у моєму рідному селі на Черкащині є Штангеївські садки (колгоспу не вдалося викорінити назву) і Штангеївський ставок. Його власноруч викопав зі своїми синами мій прадід Зосим. У тому місці, де було джерело. Ось такою сміливою і відважною була моя прабабуся Настя. Завжди була в русі і в роботі. Вона навіть вмерла на ходу, стоячи, спершись на драбину. Але це ще не все. Заповідала, щоб поховали її стоячи. Казала, що якщо лежатиме, то земля давитиме на груди. Її волю виконали. Ця історія завжди мене надихає. Колись її розповіла мені моя бабуся, батькова мати. Не за горами той час, коли я розкажу її своїм внукам. А вона того варта.
