Тернополянам надасться можливість оцінити нову скульптуру, яка з’явиться біля педагогічного університету. Випускник Павло Гаврас зараз працює над своєю дипломною роботою, це скульптура яка називається “Лісова пісня”. Павло в цьому році закінчує факультет мистецтв і вирішив зробити щось таке, що б не тільки залишити пам’ять про своє навчання в університеті на довгі роки, а й прославитися, а так само зробити собі партфоліо. Гроші на матеріали виділив університет, так що Павлу надали можливість для повної творчості. Роботу планує захищати 12 червня разом з одногрупницею і співавтором Христиною Конь.
– Ви уроженець Золочева? Ходили до художньої школи? Якої?
Перегляньте також:
- Тернопільський національний педагогічний університет готується відзначати 84-річчя (Програма)
- ТНПУ став переможцем конкурсу інноваційних проєктів у сфері національної безпеки
– Так я родом з Золочівського району. Навчався колись в Теребовлянському училищі культури, саме там викладач Котик Олег Богданович показав мені, що таке скульптура і чомусь відразу мені захотілося працювати в цьому напрямку.
– Чому зупинили свій вибір на Тернопільському педагогічному університеті? Кудись ще пробували поступати?
– Після закінчення училища я хотів лишитися у Тернополі тому, що як на мене це дуже красиве місто і мені комфортно тут жити. І, довго не думаючи, я подав документи тільки в один вуз ТНПУ на факультет мистецтв.
– Чому вибрали шлях саме мистецтво?
– Якось так сталося, що я не до кінця розумів свого призначення в житті та один випадок показав мені, чим я хочу займатися. А випадок такий – три роки тому я отримав дуже важку травму, де моє життя було на межі. Але завдяки професіоналізму лікарів і напевно вищих сил я зміг повернутися за півроку до нормального життя. Після травми я зрозумів, що хочу робити щось таке, що залишиться після мене, а мистецтво і скульптура нададуть мені таку можливість.
– Чому саме вибрали дипломний проект скульптуру?
– Коли я знову повернувся до університету, то познайомився з новим викладачем скульптури – Вільгушинським Романом Казимировичем (заслуженим художником України). Саме в той час він отримав замовлення на будівництво скульптури «Небесна сотня» в Тернополі. І через моє, дуже сильне бажання він взяв мене на практику робити з ним цей пам’ятник. Це була перша практика з таким великим маштабом роботи. Мені було дуже важко працювати після травми, але моє нестерпне бажання навчитися чогось більшого і перейняти від Романа Казимировича навички – було нестримним. Після роботи над «Небесною сотнею» я залишився вчитися у скульптора і надалі, та досі допомагаю йому.
Усі знали про це тому, ще до диплома, розуміли, що я буду робити скульптуру.
– А як ви вчилися у школі?
– На превеликий жаль, вчився я не дуже старанно. Я вибрав для себе певні предмети, які мені подобалися і присвятив себе їм повністю. Моя естетична натура сама вибирала мій шлях у житті. Саме в школі я захотів стати художником. Після училища вступив на дизайн і життєвий шлях привів мене до скульптури.
Ось такий тернистий шлях довелося пройти, щоб зрозуміти, чому я готовий присвятити своє життя!
– Чи важко було домовитися з деканатом, щоб саме ваш витвір стояв перед університетом?
– Я вдячний університету за те, що вони підтримали мене зі скульптурою, навіть допомогли з вибором теми, яка мені дуже сподобалася.
Саму композицію ми задумали як лавку і навіть трошки вона має форму серця. Дуже хочеться, щоб скульптура була корисна людям, щоб вони могли сідати на неї, фотографуватися. Хто знає, може колись, чиясь історія кохання почнеться якраз біля неї)))
– Цей проект плануєте захищати разом з Христиною Конь? Як розподілялися обов’язки?
Це перша моя така серйозна авторська робота і звичайно дівчинки Христі, якої це також дипломна робота. Вона немало доложила сил для створенні роботи, а також жіночої підтримки.
Над ескізом працювали разом. Вона новачок в цій справі, тому обов’язки розподілялися по мірі можливостей. Це важка чоловіча робота, тому їй давалися фізично легші завдання.
– Певно одногрупники вам вже заздрять?
– Ні, одногрупники не заздрять мені а підтримують, всі знають яка це важка робота і скільки сил було потрачено.
Ірина Лісова.
