1 квітня 2018 року в палаці студентів Борщівського агротехнічного коледжу відбулася прем’єра вистави, трагікомедії на три дії Олександра Ананьєва за повістю Юрія Федьковича «Дністрові кручі» за участю акторів народного аматорського театру , де режисером-постановником виступив Михайло Бегуш. Приємно, що прем’єру присвятили 50-річчю творчої діяльності народного аматорського театру і Міжнародному дню театру. Дана вистава та повість є досить відомими, але родзинка дійства полягала як раз в режисурі, особливій постановці з використанням досі ніким не бачених нюансів. Можливо саме через ці нововведення вистава мала повний аншлаг.
«Над цією виставою, – розповідає Михайло Бегуш, – ми працювали безперервно чотири місяці, без вихідних, бо частину ролей грали студенти, які навчаються в інших містах і приїздили додому лише на вихідні, наприклад, як студент ІІІ курсу Тернопільського медуніверу Андрій Стахів, який зіграв «Никифора» та ряд інших. У виставі було задіяно 15 акторів, це люди різного віку, до прикладу, Вячеславу Ковблю(грав одну з головних ролей – Омана) невдовзі виповниться 70 років, а наймолодшими були дві учениці 11 класу Борщівської ЗОШ № 3 Софія Слюсарчук та Анастасія Кича. Перед виставою наша талановита землячка Леся Любарська презентувала свою книгу «Моєї юності театр», а потім й зіграла одну з головних ролей – «Гаращуху».
Перегляньте також:
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
- На Тернопільщині переселенці можуть отримати грантові кошти на відкриття власної справи
Інші головні ролі виконували: «Марусю» – Інна Ониськів, «Тимофія» – Максим Ванджура, «Настю» – Людмила Коновальчук, «Оманиху»(дружину Омана) – Світлана Кубей, «Гапу» – Любов Чайковська, «Кліща» – Степан Шевчук. Михайло Бегуш же виконав скромну роль старости разом з Ігором Громиком. Велике значення для цікавого і реалістичного відображення навколишньої дійсності часів цісарської Австрії мали декорації, костюми, предмети побуту, діалект розмов тощо. І все це мав детально продумати, підібрати та використати режисер відповідно до кожної хвилини дійства. Також він разом із музичним режисером Сергієм Дерієм скрупульозно підбирали музичне оформлення.
На запитання «Все таки в чому ж особливість вашої постановки?», пан Михайло загадково відповів: « В русалках…» Спершу здалося, що режисер просто покепкував та потім все стало на свої місця. Щоб зрозуміти це слід нагадати коротко, не вдаючись в деталі, сюжет вистави.
В одному із сіл, розміщеному понад береги Дністра, жили молоді хлопці й дівчата і от поміж двох товаришів та двох подруг, як то кажуть, зашпорталася любов. Все б нічого та один багач вподобав й собі одну з дівчат та всіляко її добивався, створюючи різні перепони для її коханого. До того ще і його батько цьому сприяв. В решті решт сталася трагедія з пострілами і двоє чоловіків опинилися у воді, попали в саму страшну та бурхливу чорторию, з якої до цього ще нікому не вдалося вийти живим. Крім того, берег, круча ріки обвалилася так, що бідолахам прийшов кінець, а дві молоді пари стали жити щасливо і довго. Повість цим і закінчується, але режисер порахував, що так малоцікаво і створив неперевершену кінцівку – ніби то утоплеників взяли в свої пенати русалки. Ця частина вистави дійсно кожного глядача захопила незвичністю постановки, де звучала лише мелодія, яка западала в душу, надавала якогось страху чи то переживань і водночас веселила. А дві акторки, які виконували роль русалок, віртуозно танцювали, мовби в якомусь паралельному часі, то в сповільненому темпі, то в швидкому, з різноманітними рухами рук і положеннями тіл… А ще тут вдало змінювалися світлові ефекти, що взагалі переносило глядача ледь не у потойбіччя.
«Під час роботи над виставою, – веде далі пан Михайло, – постійно всі знаходились в напрузі, ми багато спілкувалися, творячи та мріючи, і часом додому приходилося дуже пізно, геть виснаженим. От однієї ночі мені й приснилися ті русалоньки і я запропонував зіграти цю роль Юлії Сушко. На що вона мене було запитала, – А можна, щоб було дві русалки? – Я їй у відповідь, – Та хоч десять. – Отак вона запросила ще й свою подругу Діану Кибало. Дівчата відмінно зіграли дані ролі, глядачі їх належно оцінили».
18-річна борщівчанка Діана вчиться на ІІ курсі ТНПУ ім.. Гнатюка, на факультеті мистецтв, на театральній кафедрі. З Михайлом Бегушом у неї був дебют, хоч до того вона вже брала участь як акторка в інших виставах. «Під час репетицій, – ділиться дівчина, – ми старались як могли, працювали над кожним рухом, кожним «па» танцю. Я насправді відчувала себе русалкою, якоюсь неземною істотою… На самій виставі я фактично грала на самих відчуттях і знаєте, мала від того незвичне задоволення, від якого чомусь по шкірі йшли мурашки. Ні, ні, не ті, що від страху, а ті, що від захоплення, радісного збудження, небувалого задоволення, від такого задоволення, від якого вся аж тремтиш, не говорячи вже про руки… Я тепер зрозуміла чому наш наставник назвав так той танець – «Танець душ русалок». Дякую пану Михайлу і своїй подрузі Юлі, що вони мене скупали у такій красі!»».
Поділилася своїми враженнями і одна із глядачок вистави, це Любов Назар із с. Більче Золоте: «Таке рідко можна побачити, рідко… Я буваю на багатьох концертах, виставах разом із дітьми та чоловіком. Але такої гри акторів ще не доводилося бачити. Глядачі були, мов заворожені, то тишина стояла в залі, то бурхливі оплески лунали, а то й чути було як хтось тихо плаче. І дійсно, ми відчували і переживали за героїв, ніби були серед них, ніби жили у ті часи… Ну, а танець русалок – то взагалі щось!»
На закінчення слід відзначити, що на даній виставі побував весь бомонд Борщева, його керівники та посадовці, також були гості й з Тернополя.
Фото: Олега Левицького
Віктор Аверкієв
