У Заліщицькому районі свого земляка, уродженця села Мишкова, а нині – жителя Рівного Михайла Борейка, називають людиною, над якою не мають влади роки. Бо такі люди сильні духом, загартовані невтомною щоденною працею. Від своїх батьків пан Михайло перейняв інтелігентність, шляхетність, любов до рідної землі.
В біографії його родичів є героїчні сторінки: рідні дядьки воювали у лавах УПА, загинули молодими і стали для Михайла Семеновича прикладом жертовного служіння Україні на все життя.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Перше знайомство із товариством «Просвіта» відбулось у пана Михайла ще у дитячому садочку в далеких 30-х роках минулого століття. Саме ця організація опікувалася дошкільним закладом. До вихованців часто навідувався і сільський священик. Ті роки хоча і були важкими, але дитинство у садочку просвітянин пригадує з теплотою в серці. Пам’ятає все до дрібниць, хоча за плечима уже 85 прожитих літ.
1933 рік розпочався із голоду на так званій Великій Україні. Батьки розповідали йому, що важко переживали вісті звідти. А коли взялись організувати в селі збір продуктів на допомогу голодуючим, більшовики допомоги не прийняли, заперечивши факт голоду.
Панові Михайлу судилось пережити багато. У 1939 в село прийшли більшовики, почались арешти просвітян, репресії. Важко переживав арешт своєї улюбленої виховательки Поліни Думної. Далі були суворі воєнні лихоліття.
Хлопець завжди хотів вчитися і тягнувся до знань. Навчання у сільській школі, а потім – у середній у Більче-Золотому давалось досить легко. Після школи вступив до чортківського технікуму на спеціальність «землевпорядкування». Вищу освіту здобув у Львівському сільськогосподарському інституті. Все життя пропрацював у Рівненському науково-дослідному проектному інституті, куди його скерували після закінчення вишу.
Ніколи Михайло Семенович не полишав просвітницької діяльності. На це він витрачає і сьогодні весь вільний час. За його пропозицією було впорядковано могилу Осипа Маковея в Заліщиках, він долучив свій голос до відродження Києво-Могилянської академії, музею Івана Гончара, пошуків бібліотеки Ярослава Мудрого.
Особливих успіхів Михайло Борейко досяг у видавничій справі, якою опікується у Рівненському обласному товаристві «Просвіта» ім. Тараса Шевченка. Скільки вдалось йому відшукати і видати рідкісних видань, які були заборонені в Україні, або видавалися дуже давно!
За його ініціативи перевидано багато рідкісних книг. Першою була поема «Енеїда» Івана Котляревського з передмовою Богдана Лепкого. У кожної книги своя історія. Так трагічна повість «Огненне коло» І. Багряного видавалась двічі – у 2008 і 2010 роках. Пан Михайло був дуже зацікавлений у виданні цієї книжки. Адже його рідний дядько Петро Крутасевич був учасником Бродівського пекла, чудом вийшов з нього, продовжив боротьбу в УПА і загинув, підірвавшись гранатою та не бажаючи здатись енкаведистам у 1950 році.
Пан Михайло віднайшов у Рівненському архіві невелику книжку «Новий український колядник», видану Уласом Самчуком у 1941 році. На прохання Михайла Семеновича це перевидання благословив єпископ-емірит Софрон Дмитерко, який і профінансував його видання. В 1998 році єпископ відвідав село Мишків, щоб особисто вручити кожному школяреві цю книжку, побував і у сільській бібліотеці.
Багато книг, які видавалися, Михайло Семенович подарував сільській бібліотеці. Не відмовляє земляк у допомозі і членам гуртка «Пошук», який створений на базі сільської бібліотеки рідного села Мишкова, радо ділиться матеріалами, фотографіями.
При збиранні відомостей про боротьбу УПА, Михайло Семенович поділився матеріалами, фотографіями повстанців – вихідців із Мишкова. І це був справжній подарунок для пошуковців і дослідників історії. Саме за ініціативою цього невтомного чоловіка, у 2010 році в селі відкрили меморіальну дошку, присвячену єпископу Софронові Дмитерку. На урочистих заходах з нагоди відкриття пам’ятки Михайло Борейко передав гуртківцям спогади та листування з єпископом, з яким був особисто знайомий.
Михайло Семенович зробив чималий вклад у пошанування історичного минулого свого рідного села. Він відкрив багато цікавих фактів щодо заснування сільського осередку «Просвіти», розповів про голів-керівників просвітянського осередку, упорядкував списки членів осередку, подарував фотографію гуртка «Добрий господар».
Пан Михайло цікавиться роботою пошуковців, радіє разом з ними, коли вдається розшукати цікаві документи, фотографії. Мріє, що діяльність «Просвіти» відновиться в селі з новою силою.
Незважаючи на поважний вік, у нього є багато планів, задумів. Його сила – у вірі. Просвітянин щиро вірить у світлу долю нашої держави і хоче зберегти для майбутніх поколінь усі надбання нашого народу, його культуру, звичаї і традиції, літературу.
За матеріалами Заліщицької централізованої бібліотечної системи підготувала Ірина Мадзій.
