Члени ініціативної групи «Альтернатива-Чортків» організували у місті над Серетом наукову конференцію «Чортківська офензива: відгомін призабутого тріумфу».
Ця наступальна військова операція Української Галицької Армії (УГА), що була здійснена в період з 7 по 28 червня 1919 року під час польсько-української війни, залишила вагомий слід в історії і стала прикладом відваги і незламності духу українських солдатів. 25 тисяч українських вояків змусили відступити по всій лінії фронту більш як 100-тисячну польську армію, добре озброєну і підсилену французами. І тільки зовнішні чинники та брак матеріально-технічного забезпечення врятували супротивника від воєнної поразки.
Перегляньте також:
- Аграрії Тернопільщини вже засіяли 40% від запланованого
- Офісне приміщення на приватизаційному аукціоні виставляють у Гусятині
У роботі конференції взяли участь Микола Литвин, доктор історичних наук, професор, директор інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Микола Лазарович, професор, доктор політичних наук, професор кафедри документознавства, інформаційної діяльності та українознавства Тернопільського національного економічного університету, заслужений працівник освіти України, учасник АТО, Олександр Дєдик, науковий співробітник центру українських військових традицій та патріотичного виховання науково-дослідного інституту українознавства МОН України, заступник головного редактора Львівського мілітарного альманаху “Цитаделя”. Під час цікавого діалогу і обміну думками присутні обговорили проблемні моменти в організації відзначення такої пам’ятної дати в історії України та поділилися особистими науковими точками зору на згадану тему.
Історія залишила нам спогади свідків подій тих років, які описує в статті «Чортківська офензива у спогадах учасників боїв» історик зі Львова Андрій Книш.
Ось як згадував отаман Роман Волощук про ці дні героїчного наступу: “ Знаю, що це була взагалі перша боєва акція перед Чортковом, пройшла з великим успіхом і викликала серед війська значний підйом духа».
Читайте також
Поручник УГА Яким Вербовий писав, що головну роль під час наступу відіграв тоді саме його курінь під управою героїчного сотника Михайла Дибуляка. «Через поля ми підійшли впритул до Ягільниці. А потому після доброї гарматної атаки вдерлися ми сюди. Наш наступ був несподіванкою для поляків. Ми їх тоді буквально розгромили до тла. Забрали в полон їхніх вояків та багато трофеїв, що нам знадобилися. Відкрили ми тогди собі дорогу на Чортків. А найголовніше, що втрати наші були досить невеликими як щодо людей, так і щодо амуніції…Ввечері Чортків – важливий вузол противника на галицькому фронті – було взято. Наші батареї в’їхали до Чорткова дорогою і були там скоріше від піхотних частин. Третя і сьома бригади увійшли до Чорткова бадьоро, окрилені успіхом в бою, з мінімальними втратами. Дивізія Сікорського, яка обороняла місто, зазнала серйозних втрат: захоплено 200 полонених, 52 скоростріли і 7 гармат, багато військового майна. Залишки дивізії у паніці відступили до Бучача. На фронті утворився загрозливий для ворога пролом».
Учасник подій Степан Шухевич згадував: «Якраз перед нашим наступом на Чортків зібралися були поляки перед будинком Окружної Скарбової Дирекції, в котрій перед тим була Начальна Команда Галицької Армії, щоб відсвяткувати свято здобуття міста відбуваючи модні під той час «похорони України». Зійшлися елегантно вистроєні дами, святочно прибрані панове, не бракувало також і делегатів від «власцян». Та в самім розгарі маніфестації зашипіло щось у воздусі, потім над самими головами зібраних загриміли дві три детонації. Це розривалися наші шрапнелі. Майже рівночасно появилися на вулицях міста польські розбитки, що в страшнім переполосі утікали й сіяли паніку: «Уцєкайцє, бо украінци юш в мєсцє!».
«Наступ на Чортків і зайняття його був світлою нашою побідою, що додала сильного духа і віри нашому стрілецтву у власні сили”, – писав поручник Петро Мигович у Літописі „Червона калина” у 1937 році.
Блискучі перемоги під Ягільницею, Чортковом і Джурином викликали велику радість і підйом у галицьких військах.
Ми йдем вперед, над нами вітер віє,
І рідні нам вклоняються жита,
Від радощів у грудях серце мліє –
За волю, край і смерть нам не страшна,
– писав стрілецький поет Невестюк, виражаючи світлі почуття захисників Батьківщини.
