16 грудня 2009 року Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію ООН «Про права людей з інвалідністю». Згідно цього договору, в Україні мали повністю забезпечити гідне життя і рівні права всім людям без винятку. Однак на практиці досі зустрічаються факти нетолерантного і некоректного ставлення до людей з інвалідністю. ЗМІ, як засоби формування громадської думки, найбільше впливають на творення і сприйняття образу людей-інвалідів широкими масами.
Висвітленню вище згаданого явища і був присвячений даний захід. Ведучі та організатори тренінгу – викладачі кафедри журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка Надія Янець та Олеся Мединська – зробили невеликий екскурс в історію, розповівши про ставлення до інвалідів в різні епохи, включаючи і нашу. Було обговорено і спростовано найпоширеніші стереотипи про людей з інвалідністю. Наприклад, про те, що такі люди – неодмінно є нещасними, немічними, тягарем для суспільства, що мають відмінне від інших людей світосприйняття і неспроможні нічого добитися самотужки. Другий поширений стереотип – люди з інвалідністю, які все-таки само реалізувалися в житті – це неодмінно герої, що перебороли надзвичайно складні перешкоди, і взагалі – особливі. Насправді обидва ці твердження є помилковими. Адже інваліди – це звичайнісінькі члени суспільства, які запросто можуть брати активну участь у його житті. Якщо подумати, то у кожної людини є свої слабкості, які створюють проблеми, і унікальні таланти й здібності, що допомагають їх долати. Тому здійснювати поділ людей за цим критерієм – щонайменше неетично, негуманно та й нелогічно врешті-решт. Проявом неввічливості і безкультур’я є всіляке зайве виокремлення людей з інвалідністю в якусь особливу категорію, замість допомоги в здійсненні їх інтеграції в громадянську спільноту. Так, багато сучасних журналістів дуже полюбляють «вішати ярлики» на людей, зображувати їх безпорадними й немічними, щоб «нагнати жалю» на свою аудиторію, або ж занадто героїзують їх. А все тому, що такі методи творчості, викликають у публіки більше емоцій. Студентки 4 курсу Олена Кривак і Валентина Кузь продемонстрували власне дослідження на цю тему. Вони навели приклади типових журналістських помилок у відображенні образів інвалідів, показали слова, які не бажано, а то й не можна вживати у таких випадках, а також запропонували варіанти їх заміни.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Про це також говорила гість тренінгу, головний редактор телеканалу TV-4 Наталя Стецюк. За її словами, люди з інвалідністю – не жертви, а господарі власного життя. У більш розвинутих країнах (Європа, Америка) це давним-давно стало нормою. У нашій державі над цим питанням, на жаль потрібно ще працювати і працювати. Головне правило, якого слід дотримуватися – людям треба давати «вудочку, а не рибку».
Схожі думки висловлює й інший гість – вихователь Тернопільського навчального реабілітаційного центру Юрій Нечай. «Журналісти не повинні робити різницю між людьми – каже чоловік, – до всіх треба ставитися гуманно. Коли пишеш про осіб з інвалідністю, просто уяви на їх місці когось зі своїх близьких і зобрази їх у такому світлі, у якому тобі буде приємно про них думати» – радить він.
Тема заходу виявилася напрочуд актуальною. На сьогодні в Україні проживає близько трьох мільйонів людей з інвалідністю. Це понад 6% від усього населення. Вони потребують не лиже допомоги з боку держави, а й справедливого ставлення до себе. Адже, як було сказано вкінці тренінгу: «Не інвалідність обмежує людей, а суспільство».
