Прочитала на сторінці у ФБ пост тернополянки Ірини Белякової про її «враження» під час перегляду «Кіборгів». Зверніть увагу, не після перегляду, а під час нього… Зізнаюсь чесно, читала і не вірила очам: і це у патріотичному Тернополі?!
Втім, читайте самі, цитую: «Не знаю, чого пост. Люті, шоку, безвиході… Поясніть мені, немудрій і убогій, як можна дивитись “Кіборгів” і шелестіти пачками, хрустіти чіпсами і жерти поп-корн? От поясніть мені, бо мій мозок відмовляється це сприймати. Розуміла, що не можна шуміти і не доречно їсти на такому фільмі навіть моя 8-річна дитина. А пані, років 35-ти поруч – ні. Як і її донька-підліток, яка сиділа поруч. Як і добра чверть залу… Вони прийшли сюди, як на художній фільм вихідного дня. І їм абсолютно пофіг, що там робиться на екрані. Вони прийшли, бо це “в тренді”… І вони жерли той поп-корн навіть в момент, коли капелан читав останню молитву над 200-м.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Із фестивалю у Сочі на псевдовибори у Луганськ: пропагандистські контрасти для іноземної молоді
Вибачайте, вам доводиться працювати зараз психотерапевтами. Але я просто мусила виговоритись. Серце болить досі. Можна шукати в цьому фільмі огріхи, але чи варто. Напевне, просто дуже близька мені та тема. Просто сиділа у ступорі, коли капелан відспівував 200-го і перед очима всі свої друзі-знайомі-сусіди 200-ті…
А, забула, не беріть на фільм своїх дітей. Я взяла і пошкодувала. На афіші зазначено 12+, але я радила б утриматись. І дозволити дітям подивитись фільм у більш свідомому віці. Коли болітиме картинка, що на екрані. Коли достукається кожен кадр до того, до чого мусить достукатись. Щоб зрозуміли вони і усвідомили те, що там реально умирають, аби вони сьогодні прийшли тут в кіно. І щоб не бачила моя 8-річна дитина, доки там, на екрані убивають Героїв, як поважна паня в окулярах наминає попкорн…».
Знаєте, я так само дуже болісно сприйняла і сприймаю тих, хто загинув на Майдані, на Донбасі, а ще Волноваха, Іловайськ… Віднедавна не можу вже повторно переглядати хроніку стрілянини на Майдані – серце болить фізично. Мені не вкладається в голові – а як тим рідним, хто когось там втратив? Через це ще й досі не ходила на «Кіборги». Болить. І коли прочитала, що під час фільму народ набивав кукурудзою шлунки… Цинізм зашкалює. Невже вироджуємось? Вироджуємось духовно, культурно, інтелектуально… Мабуть таки так, як кажуть в Одесі.
Ось деякі коментарі дописувачів. Яніна Чайківська: Ми швидко переймаємо моду на таке, а не на культуру і повагу.
Віталій Карпа: Люди хочуть йти як на видовище. А так не можна. Бо поки жерете попкорн, комусь на сході цілять в голову. Але про це треба пам’ятати не тільки під час перегляду фільмів чи гульок у кабаках, а кожного дня.
