Народна мудрість каже: життя прожити – не поле перейти. Читаючи книгу «Тече вода» Жанни Юзви, замислюєшся на цим ще більше. Харизматична письменниця, членкиня НСПУ і НСЖУ, лауреат премії ім. Уласа Самчука п. Жанна відома у літературному колі вже давно. Її мініатюрна проза впевнено торує стежини до сердець читачів, збагачуючи їх душі та спонукаючи до роздумів. Книга «Тече вода» побачила світ у 2016 році («Рушник», Збараж), а цьогоріч – доповнене видання вийшло друком у тернопільському видавництві «Терно-граф».
У першому розділі, суголосному із назвою книжки, авторка розповідає історію свого роду. Читаючи ці одкровення, залишатися байдужим просто неможливо. Причому вражає і сама звивиста ріка життя, і майстерність письма. Мимоволі постають в уяві картини тяжкого сільського буття, задимлені Другою Світовою українські землі, понурі стіни німецьких концтаборів, а на їх фоні – голодні діти, багатодітний батько-вдівець, молода дівчина, що повинна дорослішати не по роках… Плачу… Сумую разом з героями… А потім тішуся, як мала дитина, бо уява малює велику сім’ю, котра береже звичаї (все, як розказували мені бабуся), добрі відносини між рідними людьми (чого не рідко зараз так бракує в сучасному світі), врешті-решт, коли з’ясовується, що Зосі вдалося вижити. Що вже казати про зустріч з родиною після стількох років-прірв Зосиних дітей і внуків!
Перегляньте також:
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
- У Тернополі презентують чуттєву книжку подільського поета, який викриває злочини рф в Україні
«Тече ріка життя. Наповнюється новими водами, свіжими течіями. Ніхто не має права на забуття…»
Другий розділ – «Життєвинки». В коротких прозових мініатюрах авторка так вдало змальовує перипетії сучасного життя. Зачеплені теми війни на Сході, людських цінностей та відносин, поваги до батьків і рідної землі, та ін.. Чого лиш варта прозова мініатюра «Якби говорила прядка», де розповідається про те, що в нинішній час діти не шанують хліба, а її, прядку, колись чоловік виміняв на цілий(!) мішечок пшениці, «щоб діти з голоду не пухли, щоб жінка в хаті не голосила». Після прочитаного з голови не йде думка: ось що потрібно читати сучасним дітям на уроках літератури! (Звісно, не всі мініатюри розраховані на таку аудиторію, але, однозначно, було б дуже доречно ознайомити школярів із деякими з них.)
Про наступні розділи «Штрихи думок» (із щоденника вчительки), «Думки болючі – рядки колючі» і «Щасливий книжки не напише» (афоризми) достатньо сказати кілька слів – правдиво, влучно, повчально. Тут кожне слово – продумане і виважене – потрапляє прямісінько в ціль.
«Слова старі – думки нові» – каже авторка. ЇЇ ж бо слова – не просто заповнюють, наче вода, усі заглибини думок і серця, а цілющо лікують і дають життєдайної сили. Проте… Аніж кілька разів послухати про книгу, краще один раз її прочитати. Отож не полінуйтеся знайти в бібліотеці чи у книгарні «Тече вода» Жанни Юзви. Повірте, не пошкодуєте!
