Чому режисери не виконують творчі заповіти свого Вчителя і наставника Леся Курбаса? Криза в лабораторії творчого пошуку?

Опубліковано:
20 Вересня, 2017

Зізнаюсь чесно, після перегляду цієї вистави хочеться здійснити омовіння. Але що з того, адже омити водою можна тільки фізичне тіло… А чи є у світі такий універсальний миючий засіб, який блискавично омиє вашу душу, зокрема – свідомість і підсвідомість?

Мова про виставу Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка «Любов до скону» режисера Дмитра Мельничука, яку презентували під час «Тернопільських театральних вечорів. Дебют». Автор п’єси  італієць Альдо Ніколаї. Це типовий чорний гумор. Хоча, якщо вірити афіші, це комедія. На мене можуть ображатися, але я не вмію лукавити, на відміну від декого. За цією виставою дуже легко можна зробити соціологічний зріз духовної деградації нашого суспільства і, зокрема, сучасної театральної режисерської школи, яка зацікавлена не тим, щоб допомогти глядачеві знайти себе у цьому світі, стати кращим, добрішим тощо, а тим, щоб зробити виставу якнайкасовішою. От і виходить, що окремі театральні постановки сприяють моральній деградації людини. Але ж за це, все одно, доведеться колись відповідати. Бо моральне розтління людської психіки страшніше за будь-яке зло…  

Читайте також

Тернопільські театральні вечори почалися з київського «Колеса»

«Любов до скону» – банальний любовний трикутник, який завершується вбивством. Але поки це здійсниться, відбувається повсякчасне «смакування» деталями майбутнього вбивства головною героїнею. Повірте, це зовсім не смішно, морально це дуже втомлює і пригнічує. І зовсім не хочеться аплодувати… Звичайно, слід віддати належне акторці, яка майже упродовж 2,5 годин говорить. Без сумніву, її гра талановита, адже не раз ловила себе на думці, що хотілось реально підійти і попросити, щоб нарешті вона… замовкла. Однак, я про інше.

Ця вистава спонукала мене до певних роздумів, якими хочу поділитися. Найперше. Багато українських театрів мають звання академічного. Їх присвоювали у часи радянського союзу, це були підконтрольні театри (так само, як і всі творчі спілки – авт.). Спробуймо заглибитись у семантику та історію походження слова Академія, Академічний. Загляньмо в їхню історію першовитоків. Значень кілька: відвернутий, мало доступний, непопулярний. Ось що пише з цього приводу Вікіпедія. У стародавній Греції Академією називався оливовий гай поблизу Афін, де, за легендою, було поховано афінського героя Академа (грец. ’Ακαδήμος). Саме в цьому гаю розташовувалася школа філософа Платона, яка з часом перебрала на себе назву «Академія». В епоху Відродження, передусім в Італії, почали утворюватися товариства сприяння розвитку мистецтв і наук, які вважали Академію Платона взірцем для своєї діяльності. Це перший важливий аспект.

Наступний момент. Фестиваль присвячений 130-річчю з дня народження нашого земляка, геніального режисера-реформатора, талановитого актора, театрального педагога, критика, драматурга, публіциста, перекладача Леся Степановича Курбаса. Лесь Курбас був і залишається для багатьох театральних діячів першовзірцем театру. З нього беруть приклад, на нього рівняються. Але чи всі? Давайте будемо відвертими. При нагоді зазирнімо до щоденника великого режисера. У 1920 році Курбас напише у ньому: « Мистецтво, особливо театр, мусить повернутися до своєї первісної форми – форми релігійного акту. Воно… в суті своїй – акт релігійний. Порівняй – Штайнер – поняття мистецтва як люциферичного начала. Порівняй – Ед. Шюре. Воно – могутній засіб перетворення грубого в тонке, підйому у вищі сфери перетворення матерії. Тоді дійсно театр – храм, і мусить бути чистим і тихим, хоч і всякі молитви будуть у ньому».

Проаналізуймо. Час Курбаса – це був час руйнування, війни, час розпаду усіх систем життєзабезпечення, революція, фінансовий і духовний крахи. Щось подібне переживаємо зараз і ми, але в глобальніших геополітичних масштабах. Однак тоді така ситуація не завадила Курбасу стояти вище над обставинами, бачити «світло в кінці тунелю». У його театрі актори були зосереджені на глибинних засадах духу, особливо –  на підсвідомому аспекті. Разом з акторами, перш ніж братись за виставу, вони вивчали медицину і психологію, філософів – Платона, Мора, Кампанеллу. Вони, на відміну від сучасників, не думали про «КАСОВІСТЬ» вистав, звертались до духовного начала, пам’ятали про глядача, про його психо-емоційний стан під час вистави. Ось як згадує про ці зворушливі миттєвості актриса  І. Авдієва : «Ми чергували на виставах з екземпляром п’єси і фіксували реакції глядачів за такою схемою: активна увага, пасивна увага, відключення – байдужість, кашель, рух, шум, сміх, аплодисменти. Текст п’єси ряботів  умовними знаками. Іноді якийсь несвоєчасний смішок чи кашель приводив Леся у відчай, і він, сидячи у глибині ложі, тер долонею чоло і зі стогоном говорив: «Не те, не те…».

Може б варто було взяти приклад із свого Вчителя?

 У мистецтві існує закон наукового пояснення. Він формулюється так: якщо у творі є хоча б граминка неправди або ж він прагне виразити ідейні смисли, у яких міститься бодай фальшивинка і які за своєю суттю віддалені від істини, то такий твір ніколи не досягне рівня вищої художності, який би забезпечував йому життя у «великому часі». Найпрофесійніший літературний суддя – це Час (читачі, глядачі). Час швидко розставляє всі крапки над «і». А ми з вами – свідки цього Часу.

Однією з улюблених фраз Курбаса була така: «Мистецтво повинно народжуватись легко. Це як політ. Подумав про щось хороше, відкрив очі, вдихнув на повні груди – і злетів…». Ще один запис із щоденника Вчителя акторів і режисерів: «… дійти до того самого високого, на яке я здатен. У першу чергу — дійти до тривання на тому рівні, на якому я робив кращі вчинки свого життя — і морального, і творчого мистецького характеру. Скільки можливо — і скільки треба,  щоб (здобути) вищу ступінь свідомости і осягти вищий її вияв. Цього хочу і цеглину за цеглиною складатиму на будівлю себе, як тарана в житті, як клітину вищої свідомості». 

Що відбувається з деякими українськими театрами? Криза в лабораторії творчого пошуку? Нестача засобів театральної мови і театрального простору? Та ж вони безмежні. Чи, може, справді, криза систем духовності?

Своїм учням Лесь Курбас часто розповідав притчу про двох каменярів. Коли у них спитали, що кожний з них робить, перший відповідав, що везе тачку з камінням, другий – що він будує Кельнський собор. Відчуваєте різницю у відповідях? У мене питання до новітніх режисерів: що ви робите із свідомістю глядачів? Чому не допомагаєте їм будувати собори їхніх душ? Хіба не це є однією з важливих складових в істинному призначенні людини на Землі?

Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.

Джерело: Новини Тернопільщини
Теги: #вистава, #курбас, #новини тернопільщини, #новини тернополя, #театр, #тернопіль, #тернопільські новини
Коментарі





Опілля квас ціни iPhone 14 Pro в Одесі, Україна
Статті
Інтерв'ю
“Це те місце, де я повинен бути”: історія бізнесмена, який переїхав з Гонконгу до Кременця
20:11, 18 Квітня, 2024

“Це те місце, де я повинен бути”: історія бізнесмена, який переїхав з Гонконгу до Кременця

Блоги
Найбільше читають: