Василь Шкляр – один з найпотужніших і найвідоміших українських письменників – зустрівся із збаражанами в Органному залі замкового палацу 24 серпня, під час відзначення Дня Незалежності. Автор знаменитого роману «Чорний Ворон» представив свою нову книгу «Троща», відповів на запитання, задані із залу, та роздав не один десяток автографів на свіжовиданих книгах, які читачі розкупили миттєво, – пише Народне слово.
– Волею провидіння,– відзначив автор, – я приїхав на Тернопільщину представити книгу про бандерівське підпілля, яке діяло саме на території вашої області. Якщо будете їхати з Тернополя до нашої духовної святині Зарваниці, то за Купчинцями, не доїжджаючи до Ішкова, по ліву руку вам відкриється широка долина – берег Стрипи. Саме тут стояли густі очерети – їх називали троща, де відбулася драма, описана в цій книжці. Саме в цих очеретах червонопогонники оточили жменьку підпільників, не лишаючи їм жодного шансу для виживання. Однак мій герой виходить із пастки, перемагаючи смерть. Я хотів сказати, що троща – символ катастрофи, бійні, яка трощить людські долі й життя. Але якщо ти здатний гідно відповісти найжорстокішим викликам долі, то вийдеш переможцем навіть із пекла.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Читайте також
Розповідаючи про сюжет твору, автор відзначив, що роман дуже непростий. Про зраду, заплутаність (у ті часи важко було розпізнати хто свій, хто чужий). На думку пана Василя, зраду не можна виправдати, але іноді можна зрозуміти, адже ніхто не знає, як би повівся кожен з нас, коли б йому пригрозили смертю матері, дитини, дружини.
Письменник також зізнався, що Тернопільщина запала йому в душу на генному рівні через те, що завдяки її мешканцям він з’явився на світ. Справа у тому, що у страшному 1933-ому, коли схід України вимирав з голоду, його дід Сашко пішов у західну Україну в пошуках харчів для своєї сім’ї. Тут дали йому мішечок кукурудзи, який він доніс додому навіть не торкнувшись їжі. Приніс і на порозі рідного дому помер. Але вижили діти і його донька, яка згодом стала матір’ю Василя Шкляра. –Тож я, – відзначив письменник,– вдячний бабусям та дідусям місцевих мешканців, які дали йому той мішок кукурудзи, завдяки якому з’явився я.
Відповідаючи на запитання при сутніх у залі, письменник розповідав численні містичні історії , які траплялись у його житті, про відчайдушних сучасних героїв, які воюють за свою країну на сході і надихають його писати, допомагати їм своїми творами. – Кожен має воювати за Україну на своєму місці і своїми методами, – каже автор. – Якщо після прочитання «Чорного Ворона» люди з Донецька переходять на українську мову, то я вважаю, що роблю свою справу належним чином. І якщо люди, що пахнуть порохом на передовій, читають мої книги і просять автограф, значить моя праця приносить той результат, якого я добиваюсь.
Розповідаючи про події трирічної давнини на київському Майдані, Василь Шкляр навів ряд паралелей з історичною подією 31серпня 1919 року, які якимось фатальним чином повторюються навіть на тих же місцях, де Галицька армія разом з денікінцями визволяли Київ від більшовиків. Тоді був такий же майдан, тітушки, барикади, перемовини. Усе як зараз. – Але вірю,– сказав автор, – що навіть з такою куцою історичною пам’яттю ми подолаємо нашу прокляту толерантність і врешті станемо собою. – Де ж шукати ліки від тієї славнозвісної толерантності? – запитували слухачі. – Треба, щоб кожен розумів, що без власної мови та церкви України не буде. Кожна свічечка, поставлена на вівтар московської церкви, відливає кулю проти українського воїна. Також не можна лояльно ставитись до тих, хто вперто не хоче говорити українською. Російськомовний патріот України це нонсенс,– вважає Василь Шкляр.– Саме тому Крим ніколи не був наш. Чому у свій час його не українізували? Не займались Донбасом. Це та територія, яка не варта життів наших найкращих українців. Я кажу зовсім не популярні речі, мене звинувачують ледь не у сепаратизмі, бо готовий віддати ці землі. Але, на мою думку, краще без них побудувати Україну такою, якою ми хочемо її бачити, і тоді вони самі захочуть до нас приєднатися. Ми їх візьмемо, але на своїх умовах, а не на їхніх. Є такі російськомовні «патріоти», що будуть стояти за Україну, бо їм тут краще, ніж в Росії, вони тут в особливому статусі, мають привід заявляти про свої права, а там будуть, як усі, без привілеїв, то чому ж їм не відстоювати своє вигідне становище.
Багато хто вважає, що наше спасіння у розпаді Російської імперії, але я так не думаю. Зараз її розпад для нас не бажаний. Коли Росія розпадеться, то уявляєте, скільки всякого бруду сюди припливе, а ми зустрічатимемо його з обіймами. Тож краще не чекати манни небесної, а будувати міцні кордони і державу, якій будуть заздрити. Пройшовши стільки митарств, ми вбереглись не випадково, значить нам приготована своя особлива місія. Хто повстав з праху, той поведе за собою всіх.
Від імені мешканців Тернопілля подякували письменнику за візит голова ОДА Степан Барна та голова обласної ради Овчарук. Керівники подарували гостю символічні подарунки та прозвітували про те, як Тернопілля відновлює військові частини та береже історію національно-визвольного руху УПА в Антонівцях, де був штаб повстанської армії.
Довідково. Василь Шкляр народився 10 червня 1951 року у селі Ганжалівка Лисянського району Черкаської області. У 90-х працював прес-секретарем Української республіканської партії. Член НСПУ, член асоціації письменників, лауреат багатьох престижних літературних премій, в тому числі міжнародних. Його називають «батьком українського бестселера», за роман «Чорний Ворон» у 2011- ому році йому було присуджено Шевченківську премію, але він її не прийняв на знак протесту проти антигуманітарної політики тодішньої влади, перебування на посаді міністра освіти українофоба Табачника. Твори Золотого письменника України перекладені багатьма мовами світу – англійською, португальською, вірменською, шведською, словацькою та ін. У Холодному Яру вперше в історії автору «Чорного Ворона» було вручено Народну Шевченківську премію. Грошовий еквівалент 260 тис. грн. письменник переказав у фонд екранізації роману «Чорний Ворон». Кожен роман автора викликає резонанс у суспільстві. Тираж «Чорного Ворона» сягнув поза 150 тисяч, а культовий роман «Ключ» витримав десяте видання.
Ірина СИСКО
