Місто Бучач, що на Тернопільщині, славиться неймовірною архітектурою, історією та пам’ятками. Одним з останніх є Бучацький монастир отців Василіян Воздвиження Чесного Хреста Господнього, заснований ще 7 грудня 1712 року на горі Федір. Підставою для створення монастиря стала фундаційна грамота магната Стефана Александера Потоцького, видана в Любліні, – пише Терноград.
Історія Бучацького монастиря й справді велика та вельми насичена. Попри те, що датою заснування вказано 1712 рік, будівництво самого монастиря розпочалося в 1751 році. Тоді 12 травня Микола Василь Потоцький урочисто заклав наріжний камінь, тим самим відкривши процес будівництва.
Перегляньте також:
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
- 87-річний колишній директор Бучацького кінотеатру передав свій автомобіль для військових
Уже через два роки – у 1753-му – було завершено зведення двох фасадів, а протягом 1757-58-х років – збудовано двоповерхове приміщення, у якому розмістили гімназію при монастиреві.
Саму церкву Воздвиження Чесного Хреста будували значно пізніше – з 1765 по 1771 роки. Архітектором проекту став відомий на той час митець Ян Готфрід Гофман – яскравий представник віленського бароко. Монастир звели на місці розібраного костелу Святого Хреста.
Варто зазначити, що елементи саме цього стилю присутні у Василіянському монастирі.
Попри те, що монастир разом із церквою почав діяти ще у 1771 році, активного розвитку він зазнав лише з 1790-го. Тоді після закриття Унівського монастиря (один із найдавніших монастирських комплексів України) значна частина ченців переїхала саме до Бучача. У зв’язку із цим впродовж XVIII – першої половини ХІХ століття Бучацький монастир стає основним центром зосередження василіянських іконописців. До того ж, в ті часи у приміщенні монастиря знаходилися освітні заклади: спочатку школа-інтернат для бідних дітей, освітні курси для священиків, а потім – гімназія оо. Василіян.
В 1784 р. викладачі-василіяни були змушені повернутися у Литовську провінцію ЧСВВ, а гімназію перетворили у звичайну школу та впровадили вивчення німецької мови.
У 1804 році в приміщенні знову відкрили гімназію, а у 1911 – Місійний інститут імені св. Йосафата.
Зазначу, що незалежно від форми навчального закладу, монастир надавав житло учням, які жили далеко від міста та не мали змоги добиратися на заняття щоденно.
16 серпня 1816 року дідич міста Каєтан Потоцький віддав монастирю значну частину земель на горі Федір та поблизу неї для використання ченцями.
За часів ЗУНР у стінах монастиря відбувалися часті наради керівної ланки. Також тут надавався тимчасовий притулок діячам культури та влади.
Радянська влада хоч і відновила школу, проте довела монастир майже до стану руїни. Лише у березні 1991 року отці Василіяни спільними зусиллями зуміли повернути владу над монастирем та приступити до відбудови споруди.
На сьогодні Василіянський монастир повністю дієвий. Щоденно тут відправляють 6-7 богослужінь, на його базі діють релігійні організації тощо.
Добратися до монастиря з Тернополя не важко. Рейсовим автобусом або поїздом (чи електричкою) їдемо в Бучач, а там від автовокзалу можна пройтися, або доїхати на таксі. Поїздка займе не більше ніж годину. Вартість квитка коливатиметься в межах 40-50 гривень.
Христина Слота
