Історія розпочиналася так: час від часу в село приїздила “тростянецька діаспора” – однокласники і друзі дитинства, які згадували минуле, ділились теперішнім і планами на майбутнє. Побачивши занепад культури і економіки села, низький рівень достатку односільчан (більшість з яких побиралася на заробітках за кордоном), Михайло вирішив відкрити бізнес у рідному селі. Обговоривши з друзями дитинства свою ідею, він запропонував Галині (яка тоді працювала в Бережанській районній раді) стати представником його інтересів, допомогти в організації фірм та їх діяльності. З вересня 2016 р. дані Товариства були зареєстровані (по бажанню інвестора — на рідній Бережанщині, щоб податки осідали на місці та громада мала кошти на розвиток) і їх очолила Галина Семенів, попередньо звільнившись з попереднього місця роботи. Почалася діяльність у сферах транспортних перевезень, будівництва, ремонтів доріг, сільського господарства тощо. Селяни отримали можливість заробляти на місці, місцева влада отримала збільшення бюджету і виконавця робіт, а також — мецената…
Та невдовзі між інвестором і директором виникли непорозуміння. Тягнулися вони довго, поки не переросли у конфлікт, внаслідок якого Михайло Миколайович запропонував Галині Федорівні звільнити посади директорів та зайняти якусь іншу посаду, – пише БережІнфо.
Перегляньте також:
- Бережани – що подивитись та відвідати
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
Галина Семенів, (колишній) директор: “У мене була хороша і престижна робота – я працювала у районній раді, начальником юридичного сектору. Михайло попросив мене допомогти йому в організації даних фірм, зобов’язавшись виплатити компенсацію у випадку розірвання договору. Я створила ці три компанії. Статутні фонди сформували по домовленості, в кожному з підприємств я мала певну частку. Працювало у нас лише 7 чоловік, кожен вчасно отримував зарплату, податкової заборгованості не було. За останній місяць оборот був у 600 тис. грн. Останні 3 тижні у нас з інвестором були розбіжності. Не бажаючи виконувати його вказівки, які суперечать моїм переконанням, я звільнилася за згодою сторін. Але інвестор не хотів виплачувати мені компенсації, зібрав людей, які не є працівниками — щоб чинити на мене моральний тиск. Тоді я сказала, що все закрию — адже обіцянки треба виконувати. Та після отримання компенсації, я переписали в нотаріуса усі права на родичів інвестора. Тож фірми й надалі працюватимуть без жодних проблем…”
Читайте також
Михайло Стрияк, інвестор: “З 2001 року я веду бізнес у Києві, але сам родом з Тростянця. Приїзджаючи сюди, бачив скруту моїх односільчан, які вимушені заради добробуту сім’ї чи родини працювати заробітчанами за кордоном. Тож вирішив відкрити тут бізнес – я й так є розпорядником понад 30 фірм, та й планую невдовзі перебратися до рідного села. Представляти мої інтереси викликалась/погодилась Галина Семенів — працювала у районній раді, та й знала про важку працю у Польщі. Я переводив їй гроші на картку, а вона управляла ними тут — відкривала фірми, наймала людей на роботу, укладала договори. Та з часом я зауважив неефективне управління. На наших підприємствах — 45 працівників, 31 одиниця техніки, багато договорів (частина з яких — міжнародні), великий обсяг роботи — а техніка використовується неповноцінно, десь на 50% можливостей! Із січня 2017 р. я почав говорити про її звільнення з посад директорів. Вона все обіцяла виправитися, але зміни були лише в гіршу сторону — почалися впроваджуватися “схеми”, зміни кадрів на гірші, конфліт між директором і працівниками вийшов назовні — тепер між директором і замовниками та постачальниками, які почали відмовлятися працювати. У травні вона пішла у відпустку — фірми ледь не зупинилися! Почався занепад діяльності, невиплата заробітної плати, зростання “мінусів”. Я пропонував їй перейти на іншу посаду — менеджером, бухгалтером, юристом, діловодом, але вона сказала: “Я на побігеньках ходить не буду! Або я — директор і набираю нових людей, або — закриваю свої підприємства!” Зараз і так “мінуси” – понад 2 млн.грн., фірми на грані банкрутства, та зупинка робочих підприємств — це катастрофа (втрата робочих місць – добробуту селян, надходжень у бюджет – розвитку громад тощо)! Але вона це зробила — оформилась “на лікарняний”, забрала додому печатки і заблокувала роботу: “Якщо не виплатиш мені 300 тисяч компенсації — ліквідую підприємства і продам DAFа*!” Цілий тиждень підприємства стояли, тож з понеділка ми з працівниками чекали під її вікнами, щоб вирішити питання і розблокувати діяльність підприємств! Тож щоб врятувати свої підприємства (з їх ліквідацією – ліквідувалось би все те, що вже було досягнуто раніше, та проінвестовано в майбутні нові проекти, а також понесли би збитки наші контрагенти, з якими працювали підприємства на даний час, і були в процесі виконання відкриті контракти, завершення яких ставало би не можливим) я вимушений був заплатити їй тих злочасних 300 тис. грн., і вона погодилася переоформити свої права на інших людей…”
Для довідки.
Галина Семенів – (донедавна) директор ТОВ “СПЕЦБУДЗАХІД” (м.Бережани, вул. Валова, 3А), директор ТОВ “ТРОСТЯНЕЦЬ ТРЕЙДБУД ІНЖИНІРІНГ” і “ТЕРРА БУДРЕСУРС” (с.Тростянець Бережанського району). Згідно Декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (після звільнення) за 2016 рік, володіла автомобілем *DAF XF 105.460 2006 р.в., вартістю 38.000 (мабуть таки іноземної валюти — таки ціна стоїть на саті AUTO.RIA). Володіла корпоративними правами тростянецьких підприємств на 30% і 70% (загальною сумою 30.000), у яких на посаді директора отримала минулого року 104.500 грн.
Михайлом Стрияк — інвестор даних підприємств, директор київських Товариств з обмеженою відповідальністю “ГЛОБАЛЬНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПОРТАЛ” і “ТЕНДЕРТРЕЙДБУД“.
Від редакції. Ми б не хотіли самі та не радимо читачам виясняти “хто ж правий?” – для цього є суди (якщо до цього ще дійде). Та ми надзвичайно раді, що ситуація (бодай так) вирішилася, і підприємства надалі продовжать працювати на Бережанщині: обробляти поля, надавати транспортні послуги (в т.ч. розчищати взимку дороги від снігу), доставляти і монтувати вітряки у Курянах, встановлювати вікна та ремонтувати фасади міських шкіл, ремонтувати дорогу М12 через місто, а в Тростянці — відкривати теплиці, насаджувати сади, монтувати сонячні панелі, робити дороги із водовідведенням, будувати і розвиватися, а основне — сплачувати податки у місцеві бюджети! Тож вітаємо їхнього нового директора — Василя Степановича Бушту, і бажаємо розвитку підприємств та нашого краю!
P.S. Далі буде…
