Що справді найбільш принадне в інтернеті – що тут завжди хтось є.
Страх самотності – один з базових страхів людини цивілізованої. Ми вже не можемо бути самі. Навіть втікаючи десь у гори, ми потребуємо людей. Просто щоб не замахували, але обов’язково були.
Перегляньте також:
- “У мене немає ні броні, ні відстрочки”: колишній голова Тернопільської ОВА, який працює викладачем
- «Батьківщина» не підтримала закон про мобілізацію
У інтернеті ніколи не виключають світло.
У інтернеті завжди людно. Це як гігантський торговий центр, у якому завжди горять лампи, рухаються ескалатори, грає музика і люди соваються туди-сюди. Життя, коротше.
І коли вам посеред ночі конче захочеться відчути поруч людей – заходите у фейсбук і тут обов’язково хтось є. Навіть в 5 ранку якась зараза буде світитись зеленою крапочкою. Бо може вона пише дипломну чи в Америці живе. І можна навіть з нею не спілкуватись ніколи – просто сам факт її онлайн-існування заспокоює.
Це як кроманьйонець вночі крізь непролазні хащі рвався на вогник первісної стоянки, бо там тепло і безпечно, там люди і нема вовків і тигрів.
Оця зелена крапочка онлайну – геніальний винахід, таблетка для потребуючих. Вона робить з сухого списку контактів живих людей. Ти бачиш крапочку і бачиш за нею людину, уявляєш як вона схилилась над своїм ноутбуком, світло екрану освічує її обличчя, вона сьорбає чай і читає шось. Чи, закинувши ногу на ногу, гортає стрічку новин на смартфоні.
Ми гордо носимо свою зелену крапочку, як індуси бінді на лобі, знак правди і нашу приналежність до касти присутніх.
І разом з тим ми каста недоторканих.
Бо хто нас торкатиметься, коли всі онлайн.
