Тернопільський театр переїхав у в'язничну камеру (Фото)

26.10.2016 11:50   Джерело: TeNews
Опубліковано : Ліля Костишин

Репетиції єдиного в Тернополі народного аматорського драматичного театру-студії «Сузір’я» відбуваються в одній із камер історико-меморіального музею політв’язнів. Саме в цій камері колись розстрілювали політв’язнів. Саме її постійно затоплює, тому вона непридатна для розміщення експозиції. Свого часу тут облаштували комп’ютерний центр, але техніка не витримала чи то сирості, чи енергетики. А люди витримують…

Театр-студію «Сузір’я» створив 2002 року Орест Савка, нині — заслужений діяч мистецтв України, котрий понад сорок літ очолював славнозвісний театр у Копичинцях. У репертуарі «Сузір’я» — кілька різнопланових вистав. Його актори підготували багато творчих вечорів, брали і беруть участь у культурно-мистецьких заходах міського та обласного рівнів.

У травні минулого року театрові присвоїли звання народного, але, за словами Ореста Івановича, жодних документів на підтвердження свого нового статусу театр не має — за винятком грамоти. Це тому, що художньому керівникові народного колективу належиться оклад, а щоби його надати, треба прикріпити колектив до якогось закладу. Орест Савка обговорював це із начальниками обласного та міського управлінь культури і мистецтв, але безрезультатно.

— Ми не претендуємо на жодні оклади, бо працювали й будемо працювати на ентузіазмі, костюми і декорації виготовляємо власним коштом, багато чого позичаємо. Займаємося тут і дякуємо, що нас не виганяють, — каже Орест Іванович. — Ми попросили у влади надати нам приміщення, де є сцена, для трьох прогонних генеральних репетицій і однієї здачі вистави. Це чотири тригодинних репетиції на рік. До того ж у вечірній час. І ще — можливість зіграти десь дві-три прем’єрних вистави. Ми готові заплатити за електроенергію.

Але в Тернополі не знайшлося такого місця. Листа з проханням прилаштувати «Сузір’я» чи то до Українського дому «Перемога», чи до «Березолю», чи до будинку культури «Залізничник» написали владі художник Богдан Ткачик і письменник Богдан Мельничук. У відповіді на їхнє звернення за підписом заступника міського голови Леоніда Бицюри йдеться: «В українському домі «Перемога» проходить велика кількість загальноміських, комерційних, благодійних та інших заходів. Графік настільки ущільнений, що доводиться проводити по декілька в день або відмовляти організаторам. Крім того, в українському домі відсутні облаштовані під специфіку роботи театрів сцена, допоміжні приміщення для зберігання костюмів, реквізиту, гримерні кімнати.

У палаці культури «Березіль» діє 12 народних самодіяльних колективів, 2 з яких також не мають постійного місця для репетицій і змушені займатися в інших непристосованих приміщеннях міста Тернополя».

Щодо колишнього будинку культури «Залізничник», то тепер це будинок науки і техніки — майно ПАТ «Укрзалізниця». А Кабмін іще не врегулював порядку розпорядження ним.

Ось такий глухий кут. Щоправда, я поцікавилася щільністю заходів у «Перемозі». Протягом вересня міська рада проведе тут усього п’ять, два з яких — у вечірній час. Щодо сцени, то актори «Сузір’я» зі своїм художником готові трансформувати подіум таким чином, щоби продовжити її. Не в тім, кажуть, проблема. Проблема — у бажанні очільників міської культури. Проте начальник управління культури і мистецтв міської ради Олександр Смик запевнив: сцена для репетицій знайдеться — Оресту Савці треба лишень назвати числа й репетиційний час і написати лист на ім’я міського голови. А ось «прикріпити» колектив до когось і надати йому базу поки не можливо.

Тож свої костюми актори-аматори переносять із камери в камеру, сушать… Частину зберігають у підвалі бібліотеки для юнацтва, частину — в одному з кабінетів Інституту національного відродження ім. І. Герети, що стоїть пусткою без світла. А тут можна було б навести лад і зробити бодай костюмерну. І до залу Спілки української молоді та ГО «Обереги» можна було б проситися, але там теж нема світла. Тож двічі на тиждень актори проводять у в’язничній камері по кілька годин. Решту днів працюють за індивідуальним графіком.

…Спускаюся за Орестом Івановичем бетонними східцями до підвалу. Поки він відчиняє важкі двері камери, я борюся з відчуттям, що мене зараз ув’язнять. Раптом з-за дверей виривається хвиля затхлого повітря. Позичене в драмтеатрі крісло-гойдалка і ковані білі стільці посеред камери мають недоречний вигляд. Від костюмів тхне сирістю, бо одну частину камери заливає згори, другу — підтоплює знизу. Там усі речі на високих підставках.

Нині в театрі-студії займаються сорок осіб. Це люди різного віку, різних професій, із різних куточків міста й околиць, об’єднані акторським хистом та любов’ю до театру. У сирій камері, в муках творчості й задухи, вони явили шанувальникам Мельпомени «Езопа» Гільєрме Фігейредо, «Сотниківну» Богдана Лепкого, «Мати-наймичку» Тараса Шевченка, музичну казку «Попелюшка», сучасну п’єсу «Актор і блазні» Богдана Мельничука… «Сотниківну» глядачі стоячи вітали в кількох райцентрах області.

Але це, схоже, не підстава надати «Сузір’ю» сцену для чотирьох репетицій на рік. Якби ще в Тернополі було багато аматорських народних театрів, а то ж зостався лише один — «Сузір’я». І один зразковий — «Дивосвіт» зі школи №22. А загалом в області, за інформацією обласного методичного центру народної творчості, 25 народних театрів і 6 зразкових.

…Не буду нагадувати про роль театру в нашому житті. Скажу лишень: вирвати його з долі аматорів — однаково, що перекрити їм кисень.

— «Сузір’я» для мене — як ковток джерельної води, — каже заступник директора Тернопільського музичного училища ім. С. Крушельницької Богдан Маюк. — Я з дитинства хотів грати на сцені. Коли дізнався про театр-студію, довго не наважувався підійти до Ореста Івановича. А коли зважився, він обійняв мене і сказав, що вже має для мене роль… На наших виставах — аншлаги. Коли глядачі в залі плачуть — ми плачемо на сцені. «Сузір’я» має що сказати і має кому, але, на жаль, не має де.

— Для акторів, які працюють у «Сузір’ї», театр — як храм, — запевняє журналістка й письменниця Зоряна Биндас. — Більшість християн ходить до церкви раз на тиждень, так само актори кілька разів на тиждень ходять на репетиції, для них це — святе. Наші актори — волонтери мистецтва, бо ніхто в театрі не заробляє коштів, а часто вкладає свої в костюми, декорації, техніку… Наші вистави збирають повні зали. Ніколи не забуду, як ми ставили «Сотниківну» на сцені драмтеатру. В залі доставили десятки крісел, аби помістити охочих, а ще десятки людей просто не помістилися. Шкода, але нам тоді дали тільки один день. Ми не могли повторити вистави, хоч побачили, що тернополяни радо приходили б до нас ще і ще. Зібрані тоді кошти відправили в АТО. В «Сузір’ї» — фанати своєї справи.

…Отже, якщо хтось засвітив «Сузір’я», то воно комусь потрібне. Орест Савка не розпустить свій театр. Тільки, на жаль, він і надалі діятиме не завдяки владі міста, а наперекір.


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер, долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук, підключайтеся до каналу Телеграм.
Джерело: TeNews