Денис Лучка

Денис Лучка

оглядач, журналіст, "Нова тернопільська газета"

Фіаско в Ріо-2016 і що за ним?

У Ріо-де-Жанейро, де, як виявилося, далеко не всі ходять у білих штанах, як вважав Остап Бендер, фінішували чергові літні Олімпійські ігри

25.08.2016 21:56   Автор : Денис Лучка
Джерело: Нова Тернопільська газета

Найтитулованіший українець у Ріо Олег Верняєв. Фото: nova.te.ua

Як завжди, зі своїми героями (чого варті лише виступи Майкла Фелпса та Усейна Болта), невдахами, яскравими моментами і розчаруваннями, але незмінно унікальним видовищем і святом спорту.

 

Свято це, на жаль, багато в чому пройшло повз нас, українців. Лише 11 нагород, можливо, для когось би й вважалися непоганим доробком, але для нашого потенціалу і таланту це відверто мало. І, сподіваємося, така оцінка для України буде завжди актуальною — ми гідні більшого в спорті.

 

Нині, на хвилі політичних протестів, виступ у Ріо’2016 вже встигли охрестити провалом, але, гадаємо, це слово слід вживати, коли в країні вже взагалі немає спортсменів, нікому боротися за нагороди. Утім, попри 11 медалей, наші спортсмени ще зо три десятки разів зупинялися на місцях з 4-го по 6-те, тобто до нагород українцям не вистачило буквально дещиці, і повернися спортивна Фортуна трішки іншим боком, ми б нині розглядали цілком пристойний виступ.

 

Тому до “дна”, тобто провалу, українська команда ще не дісталася. Та, як не прикро, це саме “дно”, якщо нічого не зміниться, ми можемо побачити вже на наступній Олімпіаді в Токіо. Але про все за порядком.

 

Склад

 

На Олімпіаду до Бразилії поїхали 206 українських спортсменів у 27 видах спорту. Перед початком Ігор складалося враження, що владні мужі від спорту влаштували гонитву за олімпійськими ліцензіями, намагаючись забезпечити в Ріо делегацію, аж ніяк не меншу від тієї, що змагалася в Лондоні. У підсумку до Бразилії полетіла понад півтисячна “команда”, яка, звісно, обійшлася українському бюджету в чималу копійчину.

 

Що ж ми отримали на виході? Як виявилося, при вдалому збігу обставин за нагороди могли боротися не більше половини усіх українських учасників Олімпіади. Решта — знову без варіантів — вилітали в перших відбіркових колах, бо були неконкурентноздатні. Зрозуміло, коли мова йде про молодих перспективних спортсменів, які тепер уже мають олімпійський досвід і при виході на пік форми, припустимо, на наступній Олімпіаді, вже будуть їхати з чітким розумінням, що їх там чекає. Але ж у більшості випадків йдеться аж ніяк не про перспективну молодь. Для багатьох участь в Олімпіаді була не трампліном для звершень, а вже самим звершенням. І коли, наприклад, абсолютно не готовий важкоатлет Ігор Шимечко піднімав у сумі на 100 кг менше від тих, хто боровся за медалі, то не залишало запитання: а навіщо він взагалі їхав змагатися? Чи ми вже опустилися до того, що олімпійський принцип про участь став актуальним для української збірної, яка ще донедавна входила до десятки кращих у світі?

 

А тепер давайте поглянемо на склад інших команд, які виявилися значно вправнішими від нас у Ріо’2016: Угорщина — 154 учасники (15 медалей, 8 золотих), Ямайка — 57 учасників (11 медалей, 6 золотих), Куба — 123 учасники (11 медалей, 5 золотих), Хорватія — 88 учасників (10 медалей, 5 золотих), Кенія — 80 учасників (13 медалей, 6 золотих), Узбекистан — 70 учасників (13 медалей, 4 золотих), Казахстан — 104 учасники (17 медалей, 3 золотих), Швейцарія — 104 учасники (7 медалей, 3 золотих)…

 

Як правило, країни зосереджуються винятково на “своїх” видах спорту, виставляють там потужні команди, готують молодь для заміни і чомусь не мають проблем із “клятими суддями”. Ми ж, все ще згадуючи “славне совкове минуле”, намагаємося “об’ять нєоб’ятноє” (у цьому випадку — 27 видів спорту), розірвати скупий бюджет на всіх, а у підсумку маємо те, що маємо.

 

Виступ

 

Перед початком Олімпіади довелося прочитати чимало прогнозів від різноманітних світових експертних агентств, які віддавали нашій країні у Ріо’2016 від 13-ти до 30-ти нагород. У підсумку помилилися навіть найбільш скептичні — в України 11 нагород і лише 2 золоті.

 

Якщо порівняти з попередніми літніми Іграми — це навіть не крок, а стрибок назад. В Атланті, Сіднеї, Афінах та Пекіні Україна брала по 23 нагороди. І навіть порівняно з Лондоном’2012, де після допінг-скандалів у нас залишилося 18 нагород, бразильський результат не піддається жодному аналізу.

 

Нам, очевидно, вже слід звикати до невдач у плаванні, де цього разу все обмежилося одним (!) олімпійським фіналом. Однак, наприклад, як пояснити, що численна за делегацією легка атлетика дала лише “бронзу” Богдана Бондаренка? То ще щастя, що й інші види спорту “повитягували” їх зірки: Олег Верняєв — спортивну гімнастику, Ольга Харлан — фехтування, Юрій Чебан — веслування, а Жан Беленюк — боротьбу. А як інші майже два десятки видів спорту, представлених українцями в Ріо? Що вони прозвітують?

 

Напевно, слід виділити й чисто психологічний бік медалі, який на Олімпіаді є одним з найважливіших факторів. Чимало спортсменів з команди родом з окупованих територій України. Нині вони вивезли родини з Криму, Донецька і Луганська, але “нові” квартири наймають і часто живуть разом з батьками й іншими родичами в малогабаритних домівках. Та й іншим збірникам, коли твоя країна веде жахливу війну, важко зосередитися на тренуваннях і виступах. Тому так багато на цих Іграх місць українців відразу за олімпійським п’єдесталом або фіналом, коли не вистачало однієї десятої чи сотої, які “з’їдала” психологія.

 

Що далі?

 

Подальші перспективи українського спорту, як ніколи, туманні. До безлічі проблем, пов’язаних із закриттям спортшкіл, знищенням спортивних об’єктів і корупцією, додалася ще одна — чимало українських спортсменів відразу після Олімпіади нагострили лижі на зміну громадянства. Проблема дуже актуальна, адже вже протягом минулого олімпійського циклу близько тридцяти висококласних спортсменів виступали за інші країни. Причому географія широка — від традиційних Росії і Азербайджану до Ізраїлю і навіть заокеанської Аргентини.

 

Найпесимістичніші експерти прогнозують відтік кількох сотень спортсменів, починаючи від перших зірок. Наприклад, про такі свої наміри, поки що завуальовано, заявляли Олег Верняєв і Жан Беленюк. Та й інші спортсмени прямо говорять про “недостатні умови” для свого розвитку. Ми не будемо зачіпати тут моральну складову явища, але проблема є, і замовчувати її не слід. Тому керівникам спорту нині є чим зайнятися і що “вибивати” — від підвищення жалюгідних зарплат і преміальних, вирішення житлових проблем і до будівництва високоякісних спортивних об’єктів, щоб не викидати кошти на витратні закордонні збори.

 

Якщо вдасться уникнути масового відтоку наших нинішніх олімпійців, то перспективи на Токіо’2020 все одно не дуже радісні. Збірна України вступає в той період, коли основну роль відіграватимуть спортсмени, народжені у 1993-1999 рр., коли народжуваність в державі падала до критичного мінімуму. Тому об’єктивно важко розраховувати, що в нас там з’явиться ціла когорта талантів. Є види спорту (наприклад, плавання), які в силу вікових особливостей вже відчули цей дефіцит, але тепер він зачепить абсолютно всіх.

 

Цікаво, що далі у нас знову все стає на місця. Так, наприклад, семиборка Аліна Шух у 17 років вже демонструє результати, яких у світі не досягають навіть 20-річні, б’ють гросмейстерські рекорди юні метальники молота Гліб Піскунов та Михайло Романчук, невдовзі з’являться нові імена в плаванні та інших видах спорту, але чи встигнуть вони набрати оптимальні кондиції до Олімпіади в Токіо’2020?

 

Очевидно, до цієї проблемної Олімпіади слід починати готуватися вже тепер, а не навесні 2020-го, як це часто в нас буває. Для цього потрібно створити реєстр перспективних спортсменів за підсумками Ігор’2016, забезпечити їм всі умови для зростання і щороку поповнювати цей список. Тоді, дивись, і Ріо’2016 ми забудемо, як поганий сон…

 

Денис Лучка.

 


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу tenews.te.ua@gmail.com. Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до наших груп і сторінок у ВКонтакті і Фейсбук.
Джерело: Нова Тернопільська газета   1196
Loading...