Сто років тому, 22 січня 1918 року, IV Універсалом Центральної Ради було проголошено незалежність УНР, – пише УкрІнформ.
Перегляньте також:
Роком пізніше, 22 січня 1919-го, у Києві на Софійській площі був оприлюднений Універсал Директорії Української Народної Республіки, так званий Акт Злуки про об’єднання українських земель в єдину Україну.
Перегляньте також:
- Війна в Україні може затягнутися, – Шольц
- Урядовці прогнозують збільшення зарплат українців у найближчі роки на третину
Так склалося, що впродовж століть українці були позбавлені власної державності. Після більш як століття по ліквідації Гетьманщини територія України була поділена між двома імперіями (частина належала Російській, а частина – Австро-Угорській), України як такої просто не існувало на політичній мапі світу.
На фото: проголошення Акта Злуки на Софійській площі у Києві
Величезні історичні зміни, що відбулися на початку ХХ століття на Європейському континенті, зокрема події Першої світової війни, мали своїм наслідком і розвал здавалося б непереможних імперій. Так, унаслідок розвалу Російської імперії на східноукраїнських землях постала нова держава – Українська Народна Республіка (УНР), а на західноукраїнських після краху Австро-Угорщини – Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР).
Як відомо, 17 березня 1917 року в Києві була створена Українська Центральна Рада. За весь час свого існування вона видала чотири Універсали, які і визначили етапи Української держави – від автономної до незалежної.
Своїм І Універсалом 23 червня 1917 року УЦР фактично проголосила автономію України. Потім сформувала Генеральний Секретаріат на чолі з Володимиром Винниченком – перший уряд України.
На фото: святкування Дня Злуки у місті Стрий (нині Львівська область)
Другий Універсал – 16 липня 1917 року – був своєрідним кроком назад, компромісом із російським Тимчасовим урядом. Він проголошував, що остаточно форму автономії України буде вирішено Установчими зборами Росії.
Після більшовицького перевороту в Петрограді Центральна Рада ІІІ Універсалом 20 листопада 1917 року проголосила створення Української Народної Республіки, а IV Універсалом визначила її як «самостійну, ні від кого незалежну, вільну суверенну державу українського народу».
З розпадом Австро-Угорської імперії, 18 жовтня 1918 року у Львові сформувалася Українська Національна Рада. Наступного дня вона проголосила, що східна Галичина, північна Буковина та Закарпаття «творять цілісну українську територію». 13 листопада у Львові було проголошено про створення Західно-Української Народної Республіки.
Згодом УНРада заявила про намір створити національну державність і увійти у єдину соборну державу, яка вже існувала у «Великій Україні». Українська Національна Рада надіслала делегацію для переговорів з гетьманом Павлом Скоропадським. Та після прибуття делегації переговори довелося вести вже з Директорією, яка стала на чолі антигетьманського повстання 1918 року.
1 грудня 1918 року Директорія і делегація ЗУНР підписали перший, не лише міждержавний, але й взагалі від початку Української революції, договір («Передвступний договір»), у якому, зокрема, зазначалося: «Західно-Українська Народна Республіка заявляє цим непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою, значить, заявляє свій намір перестати існувати як окрема держава, а натомість увійти з усею своєю територією і населенням як складова частина державної цілісності в Українську Народну Республіку…».
На фото: кольорова копія Універсалу Директорії УНР про Акт Злуки за підписами Володимира Вінниченка, Симона Петлюри та інших членів Директорії
18 січня 1919 року делегація ЗУНР, що прибула до Києва, провела спільну нараду з членами Директорії і Ради Народних Міністрів, на якій договір про об’єднання ЗУНР і УНР був повністю схвалений.
22 січня 1919 року у Києві на Софійській площі було проголошено Акт Злуки українських земель в єдину Україну, яким утверджувалось об’єднання двох тодішніх держав УНР та ЗУНР в єдину соборну Українську державу.
На фото: урочистості на Софійській площі у Києві з нагоди проголошення Акта Злуки
За свідченнями очевидців, в той день Київ виглядав особливо святково. Скрізь були розвішані національні прапори. На Софійській площі зібралася велика кількість простого люду. У самому Софійському соборі правилася служба. Опівдні на площі зайняли свої місця члени Директорії на чолі з Володимиром Винниченком, Галицька делегація, урядовці з головою Ради Міністрів Володимиром Чехівським, делегати Трудового Конгресу, представники Національного Союзу, найвищі цивільні та військові чини, закордонні дипломати.
Саму церемонію розпочав своїм привітанням представник Української Національної Ради, голова Галицької делегації Лев Бачинський, а Лонгин Цегельский зачитав Акт Злуки між УНР та ЗУНР. У тексті Акта, зокрема, зазначалося: «Віднині зливаються в одно віками відірвані одна від одної частини України – Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна в одну Велику Україну. Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка». ЗУНР отримала назву Західна область УНР (ЗОУНР). Скликаний Директорією Трудовий Конгрес України, в роботі якого взяли участь також 48 делегатів від ЗУНР, наступного дня затвердив Акт Злуки. Передбачалося скликати Установчі збори, що мали утворити єдину владу Республіки.
Однак об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу так і не було доведено до кінця. Директорія та її уряд незабаром під натиском радянських військ змушені були залишити майже всю територію Великої України (вже на час підписання Акта більшовики володіли майже всім Лівобережжям і стояли за 120 км від Києва). Та й серед західноукраїнських державних діячів теж не було прагнення до негайного повного об’єднання. Вони наполягали, щоб до скликання Всеукраїнських Установчих зборів адміністративні та законодавчі функції в західній Україні велися самостійно, теж саме стосувалося і армії та зовнішньополітичного курсу.
На жаль, Ухвала Української Національної Ради від 3 січня і Акт Злуки від 22 січня 1919 року, лише декларували об’єднання українців в єдину соборну державу в майбутньому. А на той момент часу між УНР і ЗУНР встановлювався державний зв’язок на кшталт конфедерації, з окремими урядами та арміями.
Вже на кінець 1919 року українська державна єдність розвалилася. Соборність було зруйновано, а за цим відбулася і цілковита втрата національної державності.
Однак попре це, день 22 січня 1919 року залишився в пам’яті українського народу. Через 20 років, 22 січня 1939-го, у столиці Карпатської України місті Хуст вперше відбулося святкування Соборності. Тоді під синьо-жовтими прапорами пройшла 30-тисячна маніфестація на згадку про історичні події 1919 року.
“Живий ланцюг” людей на вулицях Києва з нагоди святкування історичного Акту Соборності України 21 січня 1990 р.
Вже в наші часи, 21 січня 1990 року, з нагоди 71-ї річниці проголошення Акту Злуки Народний Рух України організував «живий ланцюг», що уособлював соборність нашої держави. Мільйони тоді ще радянських українців узялися за руки від Києва до Львова, відзначаючи цей День.
Відтоді в Україні «живі ланцюги» створювалися неодноразово, символізуючи єдність (соборність) українського народу, а День Соборності наразі відзначається на державному рівні вже щорічно.
