Світ галасливо святкує штучно створене свято обіймів, глибоко не замислюючись над його внутрішнім змістом. «Світ» дружно робить селфі і виставляє напоказ обійми з абсолютно чужими і незнайомими людьми, у віртуальній новомодній рубриці соцмереж – флешмоб. І пішло-поїхало… З успіхом, забуваючи про це вже наступного дня. Сучасний світ жадібно потребує нових чуттєвих вражень.
Якось під час зустрічі з третьокласниками однієї з тернопільських шкіл, запитала, кого з них вранці обіймали мама або тато? З’ясувалась цікава статистика. Обійняли своїх дітей після сну кілька мам, про тат взагалі не йдеться: або вже були на роботі, або ще не прийшли з роботи, або були за кордоном, або… переглядали ранкові телефонні новини, сидячи в одному цікавому місці, яке є в кожній квартирі. Натомість діти почали навперебій викрикувати про те, що вони самі обіймали мам : при цьому був ліс рук. І я зрозуміла, діти ще довго потребують батьківської любові. Рідних, найрідніших людей не просто треба обіймати, їх необхідно обіймати. У такий спосіб йде позитивний обмін енергіями тонкого плану. Ба, більше того… Цікаве дослідження-відкриття, яким не можу не поділитись. Серед енергетичних центрів фізичного тіла людини є два найбільших: сердечна чакра – її продовження руки, і корінна (муладхара) – продовження ноги. Обійми рідних – це своєрідна профілактика від серцево-судинних захворювань, які, до речі, у світі сьогодні практично виходять на перше місце. Зовсім інша справа – обійми з чужими, абсолютно незнайомими людьми. У такому випадку відбувається успішний обмін негативною інформацією, яка завжди присутня у наших біополях (страхи, переживання, інформаційні віруси тощо). Пригадую, як десять років тому мого чоловіка розшукали шестеро рідних сестер по батькові – ми поїхали зустрітись на Золочівщину. Важко навіть порахувати, скільки їх тоді було. Кожна сестра – з чоловіком, з дітьми. А деякі діти вже із своїми дітьми. Таке собі невеличке «весілє». Ну, і що роблять найпершим на Галичині під час зустрічей: звісно, обіймаються. Та й якби хоч один раз! Атож аж тричі! Можете уявити мій стан, я після того злягла. Ні, не тому, що (боронь, Боже!) хтось з обіймаючих був поганим, що ви, чудові люди. Відбувся звичайний невидимий інформативний обмін.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
Тому, тут, в Індії, не дивуюсь, коли спостерігаю за поведінкою індійців під час знайомства: зазвичай, вони складають руки навпроти серця (намасте), так, як у нас до молитви, даючи цим зрозуміти, що сердечно втішені зустріччю чи знайомством. Ну, що тут скажеш: вік живи – вік учись.
