Новий рік по-українськи, або Cвято Маланки та Василя

13.01.2018 13:06   Джерело: Рідна країна
Опубліковано : Новини Тернопілля

У ніч з 13 на 14 січня українці вдруге відзначають Новий рік – тепер вже за старим стилем.

Православна церква вшановує у ці дні римлянку Меланію (померла в 439 р.) та Василія Великого (329—379), архієпископа Кесарії Кападокійської.

Прадавні Мокоша і Василько

Дослідники української новорічної обрядовості вважають, що християнська свята Меланія замінила більш давній образ богині Макоші (Мокоша), а Василій Великий – покровителя рослинного світу і уособлення чоловічої плідної сили, нареченого Богині плодючості Макоші — Василька.

Богиня Мокоша увійшла до пантеону найважливіших язичницьких богів Київської Русі. Вона була покровителькою жінок, допомагала породіллям під час пологів, сприяла в жіночих справах — особливо прядінні. Також вона була богинею дощу, сестрою Сонця.

Дослідник індо-українських зв’язків С. Наливайко виводить слово Мокоша з індійського, що у перекладі означає Велика Богиня.

Василь є божеством, яке запліднює землю, чоловіком чи нареченим Богині плодючості Маланки (Макоші), з яким вона повинна вступити в шлюбні стосунки. Від їх священного шлюбу залежить добробут на землі, родючість рослин і плодючість тварин.

Цей шлюбний зв’язок уособлюють і обрядові хліби «Маланка» та «Василь», які у новорічну ніч лежать на святковому столі один на одному, захищені магічними атрибутами – часником, конопляним сім’ям, металевою монетою.

Селяни цієї ночі не сплять на печі і не топлять її, щоб Маланці було де переночувати зі своїм чоловіком. Господині до Нового року ретельно чепурили і підбілювали її, «щоб не кляла, що не вимащена».

Отже, весілля Маланки з Василем і є початком Нового року, що символізує нове життя, пробудження природи.

Як на врожай замовляли

Увечері з 13 на 14 січня на Маланки господині знову готують святкову вечерю, яка цього разу називається «щедра кутя».

Як і на Святвечір, під час Щедрої куті на столі є ритуальні страви: хліб, кутя, узвар, голубці, риба і вареники з різним начинням. Проте цього разу готуються ще і скоромні страви та випікаються спеціальні хліби “Маланка” та “Василь”.

Як тільки жінка замішувала діжу для випікання обрядового новорічного хліба, не миючи рук від тіста, вона йшла разом з чоловіком лякати дерева, котрі погано родять. Чоловік ніс сокиру, або палицю, жінка перевесла, зроблені із дідуха.

Підійшовши до дерева, чоловік тричі стукав по ньому обухом сокири, або палицею і промовляв: «А чого ти, грушо, не родиш? Я тебе зрубаю, порубаю!» Або: «Не будеш родити, буду рубати, а будеш родити, буду шанувати».

За дерево відповідала дружина: «Не рубай мене, а перевеслом підпережи, я тобі ще в пригоді стану». Після цього жінка обтирала руки від тіста об дерево і перев'язувала його.

У народі вірили, що після таких процедур дерево злякається і обов'язково дасть гарний урожай. Адже на Маланки, особливо в Новорічну ніч, рослини і тварини розуміють людську мову.

До речі, тварини в цю ніч могли «поскаржитись» Богові на господарів, якщо ті погано з ними обходилися. Тому в цей день худобу доглядають дуже ретельно, добре годують, чистять, пестять.

Щедрування

З настанням сутінок по селу ходили ватаги щедрувальників в карнавальних костюмах з музиками. Серед гуртів переважали парубочі громади ряджених, окремо ходили і гурти дівчат.

Дівоча Маланка здебільшого щедрувала під вікнами, а парубки просилися до хати.

Молодь перевдягалися також у козу, діда з бабою, циган, ведмедя, журавля, кота. Маланкою був парубок в латаній спідниці, старій хустці, брови і очі підведені сажею, обличчя вибілене крейдою, щічки та вуста фарбовані червоним буряком або калиною. У руках Маланка носила куделю. Вона дуже полюбляла цілуватись зі всіма, хто підвернеться, при цьому обмазувала їх своєю «косметикою».

У деяких регіонах , замість хлопця на роль Маланки вибирали гарну огрядну жінку, яка мала дітей і була щасливою в шлюбі.

«Козою» був парубок у вивернутому вовною догори кожусі, роги робили з рогатини до якої прикріплювали дві дощечки (рот), і пасмо прядива (бороду). Рот відкривався і ляскаючи закривався, що лякало дітей. Між рогами чіпляли дзвоника, ззаду – хвіст із віника.

Ведмедями одягалися найсильніші парубки, які гарно вміють боротися. Їх костюми складалися з вивернутих хутром догори кожухів, до ніг прив’язували жмути соломи, сіна, або овечі шкури. Зі шкур виготовляли і маски.

Журавлем був парубок на ходулях, або з довгою шиєю, яку робили з жердини.

Підійшовши до вікна, ряджені в пісенній формі просили у господарів дозволу щедрувати:
“Гой Іване, Іваночку, Пусти до хати Маланочку…” “Пустіть до хати погріти п’яти, Пустіть до груби погріти зуби, Пустіть до печі зігріти плечі…”

Прихід ряджених був доброю ознакою, тому їх зазвичай радо запрошували в оселю.

Щедрувальники заходили лише, отримавши дозвіл господарів. Спочатку виконувались величальні щедрівки для кожного члена сім'ї, потім співали пісень про Маланку.

Маланка в цей час пряла куделю, пританцьовувала, рухами імітувала дії, оспівані в щедрівці, показуючи, яка вона гарна господиня, все робила навпаки: підмітала хату від порогу до столу, взуття клала на стіл, тарілки під стіл, намагалась допомогти господині підбілити долівку, або помити глиняні стіни.

Господарі заважали «наводити порядок» і уважно стежили, щоб Маланка нічого не вкрала. Це за нею також водилось, адже за крадену річ вона просила додатковий викуп.

Хоча іноді їй спеціально клали якусь дівочу річ, щоб Маланка її вкрала, це віщувало обкраденій швидке заміжжя. В цей час у сінцях починала мекати та тупотіти коза.

Щедрувальники просили господарів впустити і її до хати погрітися. Господарі спочатку відмовлялись, придумуючи різноманітні причини, що коза долівку попсує, вазони поїсть, дітей полякає. Щедрувальники всіляко розхвалювали свою козу: вона, мовляв, і гарненька і розумненька, танцювати вміє і співати вміє, побрехеньки розказує, людей звеселяє. Господарі нарешті погоджувались.

«Коза» спочатку лякала присутніх, намагаючись їх буцнути рогами, а потім під спів щедрувальників відтворювала в танці те, про що співалось в щедрівці. Все закінчувалось тим, що приходили стрільці або хлопці-молодці і стріляли козі «в правеє вушко, в саме сердушко».

Смерть кози — символізувала зимову смерть рослинності, ниви. Проте в ритуалі головним було відродження кози. Для цього всі присутні в хаті, а також щедрувальники намагалися її розсмішити всіма можливими засобами. Її «лікували», коментуючи при цьому свої дії так, що всі в хаті сміялися, рахували зуби і пробували «перевірити, чи коза доїться».

Сміх у новорічну ніч – щастя на весь рік

Взагалі, сміх носив магічне значення. Люди вірили, якщо сміятись в новорічну ніч, то і весь рік пройде весело і щасливо.

Наприкінці щедрувальники проголошували вірші з побажаннями щастя, добра в новому році і просили винагороди: “Дайте грошей, дзвоника полатати, щоб було чим калатати”, “дайте козі на сіно”, “Маланці на фартух”, “дідові на тютюн”.

Почувши про гостинці, до хати ввалювались “цигани” з “ведмедем” і починали гадати, танцювати, пропонували підкувати коней, або когось із хатніх.

Закінчувалось дійство очищенням водою, в якому брали участь всі ряджені. Ватаги маланкарів йшли до річки, де гуртом вмивалися, і обливалися водою, бризкались, а іноді навіть купалися в ополонці.

Посівання на Василя

14 січня на Старий Новий рік, або на Василя, господарі прокидалися до схід сонця, прибирали солому з долівки і підмітали. Від Святого вечора до Василя не прибирали у хаті, щоб не вимести і не винести щастя та долі.

І до сьогодні Старого Нового року з нетерпінням чекають хлопчики. Адже цього дня їм випадає нагода заробити гостинці і гроші. З самого ранку, набравши в кишені або рукавички зерна, вони вирушають до сусідів і родичів посівати. Найчастіше посівають пшеницею. Можна посівати житом, ячменем, вівсом.

Не посівають горохом, оскільки вірять, що він виник зі сліз Матері Божої, а тому може спричинити сльози в родині, та гречкою, “бо заведуться блохи в хаті”, або “буде суперечка”.

Посіваючи хлопчики промовляють: “Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця, на щастя на здоров’я, на Новий рік, щоб ще краще вродило, як торік, конопельки до стельки, льон по коліна, щоб Вас, господарю, голова не боліла!” “З Новим роком будьте здорові, щоб велися Вам бички і корови, щоб родили морква й буряки, гарбузи і огірки, картопля і капуста, щоб ваша дівка була тлуста!” Слово “тлуста” означає статна, дорідна.

Господарі пригощають посівальників пирогами, окрайцем “Василя”, горіхами, цукерками, платять дрібні гроші.

Та найбільше міг заробити той хлопчик, який приходив посівати першим. Йому доручали обмолотити святочного снопа (дідуха), який стояв на покутті від Різдва, або розбити гарбуза дідуха, що лежав у кубельці під столом. Сніп обмолочували макогоном, зерно і солома з нього вважаються чудодійними. Зерна з дідуха зберігали до сівби, щоб був гарний урожай. З гарбуза варили кашу, а зернятка збирали в миску, просушували і висівали весною на грядках, щоб гарно родили гарбузи і вся городина.

Солому від дідуха спалювали вранці на Новий рік у садку, бо вірили, що цей дим дуже корисний; він оберігає дерева від морозу та шкідників, а також захищає людей від хвороб. Тому всі члени родини стрибали через вогнище, а дітей переносили крізь дим на руках.

Новорічна ніч, як і різдвяна, вважалась у народі чарівною. З нею було пов'язано чимало повір'їв. Зокрема, про те, що з 13 на 14 січня «вода у криницях, перетворюється на вино», а ще «відкривається небо» і у Бога кожен може попросити що завгодно.

Аліна Астахова


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: Рідна країна   815