Валентина Семеняк

Валентина Семеняк

журналіст, фотохудожниця, письменниця

Аби привід був

09.01.2018 11:43   Джерело: TeNews
Автор : Валентина Семеняк

Третій день Різдва. Степана. Серафима запинається хусткою, ступає у валянки, бере відро і прямує навпростець до старого сусіда, діда  Степана. Як направду, то води їй сьогодні не треба – це так, аби привід був. Вона ж хоче тишком-нишком заглянути до діда, – чи живий ще? Двері не замкнені, але й тихо відчинити не вдається, риплять, мов скажені. У сінях на стінах аж іній повиступав. Серафима відчиняє хатні двері і напружує зір – тут ще сутінки. Старий Степан, як спить, має звичку натягати ковдру аж по самісінькі очі. От і здогадайся, дихає він, чи вже... У відповідь на її німе запитання під ковдрою щось заворушилось. У жінки відлягло від серця – живий, значить. Почала навпомацки розпалювати грубку, а заодно і розігріє суп, який ще звечора занесла.

Веселі язички полум'я з усіх боків настирливо підступають до дров. А в Серафиминій голові починають снувати невеселі думки. Вона думає про свою старість. Раптом їй стає незатишно – це ж і до неї колись завітає ця непрошена гостя. Хто ж їй подасть в кухлику води і шматочок хліба, як, не дай Боже, заслабне? Дітей в неї ж нема. Обділила її доленька. А от в старого Степана їх аж троє, і що з того? Немає старий допомоги ні від кого. Всеньке життя був дуже скупущий – і діти повідверталися. Одного разу, правда, поз‘їзджалися, було це тоді, як німці дали дідові остарбайтерську допомогу. Насплітали дідові байок, гроші забрали та й тільки їх і бачили. Ніхто з односельців не знає толком скільки дідові насправді років: одним він каже – 90, іншим – 100. Прочула якось донька, що батько втрачає пам'ять, заговорюється, навідалася в гості і не забула прихопити із собою виконавця із сільської ради, щоб, як годиться, оформити заповіт. Старий був у гніві. Він ще живий, а його вже хоронять. Не впустив, впустив тільки священика, хотів висповідатися перед далекою дорогою.

Коли хатою пішов теплий дух, Степан розплющив очі і прошамкотів зі сну:

– Домко, де тебе нечиста носила (Домка – дідова покійна дружина) Івась шкоду робить, я не можу з ним впоратись.

– Діду, діду, – це я, Серафима, ваша сусідка. Забігла вас відвідати. Вже й розвиднилось давно, а ви ще й досі в ліжку.

– Еге, так-то ми вчора з Маланчиним Петром накопались картоплі так, що й досі поперек тріщить. Ще трохи і були б скінчили, та клята злива перебила. Так вже лляло, так лляло...

– Діду, та що ви таке балакаєте? Яка картопля! Гляньте у вікно, Йордан надворі, зима, а ви про город.

– Що нового на кутку? – не зважає на Серафимину балачку дід аби зав'язати якось розмову. Серафима для діда – і телевізор, і газета, і радіо.

– Пилипа знаєте?

– Ну...

– Не того, що в Португалію поїхав, а того, що має Клару.

– Ну...

Побачивши, що до діда вернулась пам'ять, Серафима зацокотіла, мов сорока на причілку:

– Клара його як артистка. Правда, манери в неї зовсім не артистичні, бо щоб там не казали, а свиня – вона і в Африці свиня. Це ж треба було додуматись, щоб свиню у ванні купати. Як то тепер молоді кажуть: в чоловіка дах поїхав!

– Га, куди поїхав? – не почув добре дід.

– Та я ж не про те, а я про те, що до Пилипа прийшов кум. Посиділи вони, погомоніли, ще раз посиділи і ще раз погомоніли. Ну, звісне ж діло, за чаркою, розійшлися пізно. А серед ночі хтось постукав до Пилипа в шибку. Він так і подумав, що то чужі, бо свої клямкою стукали б. Ой, це ж я про що, ага... Так от. Вийшов Пилип, а там хлопці молоді, просять його, мовляв, дядьку, підсобіть, веземо свиней. Одна з них чкурнула прямісінько до вас на подвір'я. Не можемо собі дати ради.

– Та чого ж, – зрадів Пилип, – допоможемо, а чого ж ото не допомогти добрим людям, може й мені колись хтось десь допоможе.

За лічені хвилини і впорались. Повантажили в кузов, і – бувайте, дядьку Пилипе.

– Ну... – знову своєї править дід Степан.

– Ну та ну, шо ви ото рознукались до мене, я ж вам не коняка якась. А сьогодні зранку пішов Пилип до хліва, а Клари його там нема. Як корова язиком злизала.

– Та ну! – прийшов нарешті дід до пам‘яті.

Степана тими словами ніби хто батогом, – він аж зіщулився і замовк. Але ненадовго. Несподівано різко повернув голову і вже дивився новими прояснілими очима на Серафиму:

– А ти чого це тут? – щиро здивувався.

– Та ж по воду зайшла до вас. Вода у вашій криниці дуже смачнюща. Та й мислю собі: загляну до діда, чи живий – здоровий. Заодно із Степаном поздоровлю.

– А то чого ж я маю бути нездоровий? Он і грубку ще вдосвіта напалив, та даю собі потрохи раду.

Серафима непомітно вислизає з хати. Шкода старого. Яким би не був, а все ж таки жива Божа душа. Кепські його вже справи. За тими думками геть забула за воду, та так і пішла з порожнім відром. То нічого – набере завтра, та й привід буде...


Хочете повідомити нам свою новину? Пишіть на електронну адресу [email protected] Слідкуйте за нашими новинами в Твіттер і долучайтеся до нашої групи і сторінки у Фейсбук.
Джерело: TeNews   878