До нашого дому на крилах різдвяних колядок завітало Різдво, а разом з ним – вертеп. Така чудова Великогаївська молодь. Десятикласники. Вразили своєю шляхетністю і водночас природною щирістю, толерантністю, внутрішнім спокоєм і вмінням відтворити давню епоху, епоху, коли прийшов у цей світ Ісус Христос – символ нескінченного світла і любові.
У моєму дитинстві вертепів не було. Вперше «вертепний» світ відкрила для себе, тут, на Заході України. Було це 30 років тому. У моєму дитинстві все було інакше, з точністю до навпаки: таємна кутя, тиха колядка. Щоправда, замість «Ой, радуйся, земле, Син Божий народився!» всі голосно співали перефразований рядок «рік Новий народився». Моє покоління навіть не здогадувалося про цинічну підміну усталених понять.
Перегляньте також:
- У Тернополі тривають роботи над створенням реабілітаційного центру
- Українські школи наповнені приблизно на 70% потужності
У моєму дитинстві напередодні зимових (не різдвяних) канікул була традиційна лінійка, коли директор школи грізно всіх попереджав: «Не дай Бог, когось побачу, що колядуєте!». Але Бог милосердний, Він Давав нам можливість колядувати на протилежному кінці села, подалі від центру, де жило шкільне начальство. У кожного була торбинка. І пригощали нас (тодішніх) не грошима, а всілякими смаколиками: пиріжками, булочками, яблуками, горішками. Якщо хтось давав цукерки, повірте, це було круто! У магазині вибір був бідненький і не всі могли їх купити, особливо в селі. Ніхто нікому не давав грошей, так як це роблять зараз. І ніхто з дітей навіть гадки не мав про таку винагороду. Чесно, тоді існували інші цінності. У кожного покоління вони свої, все залежить від історичного моменту.
Фото: Валентина Семеняк
